|
|
   |
Наталя Делієва — військова та гуманітарна волонтерка, голова Всеукраїнської громадської організації «Асоціація жінок України «Дія», голова Одеської обласної організації політичної партії «Голос», президент БО «Перший благодійний театральний фонд». Таку сильну жінку не зламати.
— Як ви впоралися, пані Наталю, з ситуацією, що склалася в цьому році з Шевченківською премією? Одеса чекала перемоги вашого проєкту…
— В будь-якому випадку я рада, що мультимедійна виставка «Імерсивний світ Тараса Шевченка» стала номінантом Національної премії Тараса Шевченка. Це вже велике досягнення, про яке я навіть і не мріяла в мирний час. Коли під час війни постать Тараса Григоровича стала дуже символічною, його вірші, цитати, образ…Як, наприклад, під час звільнення від російських окупантів Балаклії на Харківщині українські військові зняли з білборду плакат російського змісту та знайшли під ним символічний вірш Тараса Шевченка «Борітеся — поборете!» та його портрет.
Тоді я подумала, що треба подати нашу виставку на конкурс. До того ж, наша імерсивна виставка (імерсивний — це спосіб сприйняття, що створює ефект занурення в штучно створене середовище), присвячена творчості Шевченка, була зроблена вперше в світі! До речі, що ми реалізуємо наш проєкт, мало хто вірив. Бо це великі гроші, залучення спеціальних фахівців, яких в Україні дуже мало, та багато інших чинників, які роблять такий проєкт складним в реалізації.
Але ми таки його зробили. У мене багато питань до комітету, який надає премію Тараса Шевченка. Ми всі бачили велику кількість скандалів щодо премії-2022, закінчилось все складанням повноважень всього комітету. Моя думка проста. Все це відбулося, бо не можна ображати того, кому присвячена премія. Якщо премію назвали іменем Тараса Григоровича, то треба з повагою, в першу чергу, до його творчості ставитися, сам задум премії був присвячений йому, а вже потім премію стали надавати за високоідейні та високохудожні твори. Що і вийшло з творами про Шевченка у цьому році. Премію дали за антологію «Крім «Кобзаря» — одна назва чого вартує. Там можна прочитати: «Можливо, для української культури було би навіть краще, якби генієм виявився Куліш, а не Шевченко». Автор книги, якому присудили премію ще у 2021 році, долучився до перекладу книг російською та видавав свої твори в Росії. Як таке може бути?
Звісно, незрозуміло, чому нашу виставку, яка присвячена художній творчості Тараса Шевченка, зарубали і не пропустили до третього туру. Як мистецькому проєкту міжнародні фахівці поставили найвищі бали якості нашій виставці.
Під час війни упродовж 2022 року «Імерсивний світ Тараса Шевченка» споглядали у Північній Америці, в Канаді (Торонто, Вінніпег), у США (Чикаго, Денвер, Бостон, Лос-Анджелес, Сан-Франциско, Клівленд, Пітцбург), в Європі (Париж). Про виставку розповідали в усьому світі, навіть спеціальний репортаж зробила агенція «Рейтерс» про українську спадщину та внесок Тараса Шевченка у визвольну боротьбу за вільну Україну.
6 мільйонів гривень зібрала виставка в закордонному експонуванні, гроші були спрямовані на спецрахунок Національного банку України, до Червоного Хреста України, United24, локальні ініціативи для збору коштів на потреби України, яка опинилась у війні. Тарас Григорович своєю творчістю, завдяки виставці, навіть фінансово допоміг Україні в боротьбі з ворогом.
Також важливий аспект того, що сталося — це ставлення до регіонів. Усі конкурси, які проходять у Києві,— столичними й виграються. Вже скільки про це йдеться, скільки просимо звертати увагу не лише на столицю, а й на інші проєкти, які народжуються в інших містахУкраїни, — на жаль, нічого не змінюється. Щоб на тебе звернули увагу, треба жити в Києві, бути в тому колі, де приймаються рішення. А ті, хто живе в Одесі, їм достатньо того, що дихають морським повітрям. Шуткую, але, як то кажуть, у кожному жарті є правда.
— Про допомогу армії. Як ви, при всій плідній діяльності у сфері культури, ще встигаєте бути військовою волонтеркою?
— А що робити?! Треба допомагати своїй Батьківщині на всіх фронтах. На початку війни я працювала з військовими 24 на 7. Зараз вже легше, бо і держава запрацювала, та весь світ допомагає. Але все одно військові потребують допомоги. Якщо попервах я займалась одним батальйоном морської піхоти, то зараз під моєю опікою ще легка піхота 183-го батальйону, рота розвідників 28-ї бригади, парамедики полку зв’язку. А нещодавно стала формуватися ще нова бригада морської піхоти, то зараз активно допомагаю дивізіону артилерії цієї бригади.
До речі, в Канаді хочемо зробити аукціон на допомогу армії, мої морські котики 18 ОБМП підписали прапор від батальйону, ось з цього аукціону, як повернусь з Канади, зможу їм закупити необхідне.
— Нещодавно ви відвідали Францію, чекаємо подробиць!
— Як президентка БО «Перший благодійний театральний фонд», багато працюю над створенням обличчя України через імерсивні виставки як бренд України, від якого залежить активність залучення допомоги інших країн у нашу перемогу. Ми вже багато демонстрували виставку в Північній Америці — в Канаді та США, а демонстрування в Європі не виходило.
І ось нарешті зробили таке ще й в Парижі. Це відбулось завдяки Посольству України у Франції та Посольству Канади у Франції. Присутність Посольства Канади невипадкова, бо всі наші виставки — це копродукція. Мій партнер, також продюсер всіх виставок Валерій Костюк — громадянин Канади, народжений в Одесі, він ще маленьким хлопчиком разом з батьками імігрував до Канади, але душею та ідентичністю — українець. Тому Канада відіграє велику роль в просуванні наших виставок не лише в Канаді, а й по всьому світу.
В Парижі ми демонстрували три імерсивні виставки «Україна земля хоробрих» (про війну в Україні), «Імерсивний світ Тараса Шевченка» та «Імерсивний світ Марії Примаченко». Остання виставка була у формі прев’ю, повномасштабна виставка про Марію Примаченко зараз в роботі, шукаємо фінансування.
Захід вийшов дуже потужний та представницький: посли з різних країн світу, керівництво ЮНЕСКО, керівники мерії Парижу, генерали України та Франції, діячі культури Франції. Проходило все в найвідомішому музейному просторі для демонстрування мультимедійних виставок «Grand Palais Immersif». Дуже багато було відвідувачів, щоб зайти на виставку, люди вистоювали велику чергу.
В Парижі нам вдалося зібрати чисельну публіку, і нетривіальним засобом, за допомогою імерсивних технологій показати найкращі надбання української культури. І все це заради однієї мети — показати французам, за що ми боремось останній рік.
Бачила сльози французів під час виставки про війну, бачила захоплені обличчя під час демонстрування виставки про Шевченка та Примаченко. Цей проєкт має надзвичайно велику суспільну цінність, що сприяє єднанню світової спільноти проти російської військової та культурної експансії, а також сприяє просуванню іміджу України в світовому мистецтві як інноваційної країни, яка має культурні цінності світового рівня та успішно опановує інноваційні цифрові формати.
— Чим ви зараз займаєтесь, де ще будуть демонструватись виставки?
— Ведемо перемови про експонування виставок в Німеччині, в Берліні та Мюнхені. Також у квітні — в Канаді, в Торонто, Вініпезі та Оттаві ми робимо концерти — поєднання імерсивної виставки з живою фортепіанною музикою. Композитор Тимур Полянський, який написав музику до всіх наших виставок, зробить це вживу за роялем.
У музичній добірці прозвучать імпровізації на теми джазу та класичної музики, а також музика з фільмів, композитором яких також є Тимур Полянський, це всесвітньо відомі українські фільми «Гуцулка Ксеня», «Моя бабуся Фанні Каплан». Будемо в Канаді знов збирати донати на допомогу Україні.
Бесіду вела Марія Гудима. Фото з особистого архіву Наталі Делієвої