|
|
   |
Комунальний заклад позашкільної освіти «Одеський палац дитячої та юнацької творчості «Біла акація». Назва «палац» цій сучасній, просторій, продуманій до архітектурних і побутових дрібниць будівлі, ну, дуже підходить. У його навчальних кабінетах, залах, студіях мали б із ранку до вечора лунати дитячі голоси. Але — ні. Ковід, а тепер війна втрутилися в чудовий і такий довгоочікуваний проєкт — за кілька десятків років уперше в місті з'явився такого рівня центр для творчого розвитку юних одеситів. Усе ще буде, впевнені педагоги «Білої акації» і рук не опускають.
Знайомимося з директором. Людмила Прокопенко — вчитель української мови та літератури за освітою, шкільний педагог-організатор за досвідом роботи, і, як розповів експерт «Вечірньої Одеси» з питань шкільної освіти Сергій Пеняєв, володарка неабияких вокальних даних і учасниця відомого конкурсу «Мадам Одеса». Словом, творча людина в палаці творчості.
— У 2016 році мене було призначено керівником у центр дитячої та юнацької творчості «Еврика», розповіла Людмила. — З перших днів мене переслідувала думка: талановиті педагоги, успішні колективи, стільки креативних ідей, а умов для роботи в пристосованому приміщенні на першому поверсі п'ятиповерхівки немає. Треба щось робити! У моїй голові вже був план, поділилася з колегами, і ми створили проєкт, у якому було відображено наше бачення сучасного центру для творчого розвитку дітей, якого в Київському районі не було. Позашкільники завжди були на другому плані. Прийшла в Київську райадміністрацію до Володимира Михайловича Сушкова і сказала: «Я — Прокопенко і в мене є мрія», виявилося, що в керівника району була така сама.
Ідею підтримали в Одеській міській раді, а директор Департаменту освіти та науки Олена Буйневич зібрала всіх керівників позашкільних закладів міста, щоб її обговорити, внести доповнення, виходячи з власного досвіду. Той випадок, мабуть, коли влада, ухвалюючи рішення, прислухалася до практиків.
Від ідеї до її втілення минуло п'ять років. Земельну ділянку визначили на території школи №33, поки тривала реконструкція старих майстерень, навколишні жителі все сумнівалися — чи не чергову висотку зводять. 2021 року, у День міста відбулося урочисте відкриття «Білої акації». Усі витрати на його утримання взяло на себе місто.
— Усе вийшло, як задумували? — запитуємо Людмилу Прокопенко.
— Загалом, так! За понад 30 років незалежності в країні побудували перший позашкільний заклад такого рівня. У дітей міста Одеса з'явилася можливість у чудових умовах розвивати свої творчі здібності, безкоштовно. День відкриття був для мене особисто знаковим днем. Мрії збуваються.
Екскурсія палацом вразила, це сучасний освітній простір. Для довідки: будівля розрахована на 2500 вихованців, має три поверхи (3 500 кв. м) і обладнана двома ліфтами, що відповідають потребам маломобільної групи людей. 19 навчальних кабінетів, облаштованих відповідно до напрямів, 5 (!) хореографічних залів, 2 студії для занять вокалом, студія звукозапису, 4 кабінети для гуртків науково-технічного та гуманітарного спрямування, кабінет моделювання одягу та ще багато чого, що дає змогу розвивати творчі нахили. Роздягальні, туалети, гримерки, душові. Особливо вражає глядацька зала на 280 місць, оснащена звуковою та відеоапаратурою. Тільки уявіть, дорослі, які супроводжують своїх дітей на концерти та конкурси на різних орендованих майданчиках, у яких умовах могли б виступати юні артисти.
Усе буде, впевнені в колективі «Білої акації», а поки що робота йде в дистанційному форматі. Це непросто, особливо з малечею, але педагоги намагаються долати ці тимчасові труднощі. Зазирнули в розклад — там усі гуртки діють онлайн: дизайну одягу, естрадного співу, спортивно-бальної хореографії, дитячої йоги...
Шанобливо і з вдячністю говорить про своїх колег Людмила Прокопенко. У цей важкий час залишилися, працюють. Як розповіла директорка, уже під час війни прийшла на вільну вакансію психолог Ірина Павлова, і дуже підтримала всіх. Її рекомендації керівникам гуртків: створити простір, у якому дитина відчула б близькість — «Я з тобою»; у роботі потрібно спиратися на образи дому, землі, води, веселки. Діти завжди малювали небо, але сьогодні навіть цей образ викликає занепокоєння.
«Біла акація» встигла з'явитися на карті міста, а от часу на реалізацію багатьох заготовлених проєктів було відведено зовсім мало. Але хіба тільки тут перебудувалися на військові рейки.
— Розгубленість і переляк перших воєнних днів допомогла подолати наш психолог, — розповідає Людмила Прокопенко. — А потім ми всі взяли себе в руки. Продовжували вести заняття онлайн, разом із дітьми та батьками засадили овочами невеличкий город, готували вітамінну імбирно-лимонно-медову суміш і відправляли її бійцям на передову. Шиємо балаклави. У нас чудове обладнання в студії дизайну одягу, хіба воно може простоювати? Так, дорога тканина, але знайшлися спонсори, купили кілька рулонів, і ось уже 500 балаклав, зшитих педагогами, батьками, дітьми, відправлено на фронт. А «Пункт незламності» у нас почав працювати в один день із пунктом у ліцеї «Європейський», про який писала «Вечерняя Одесса». Ми забезпечені генераторами, бензином. У нас тепло і є інтернет. Коли приходять дорослі з дітьми, ми відразу придумуємо заняття малюкам. Наприклад, з керівником художньої студії «Ультрамарин» Анною Вербич, діти малюють і пишуть бійцям на фронт листи. А скільки виробів, виготовлених дитячими руками, вже відправлено на фронт!
У «Пункті незламності» в день нашого візиту займалася з малечею керівник групи раннього розвитку Олена Очеретна. Зустріли депутата Одеської міської ради з добровольчого підрозділу «Муніципальна варта», яке забезпечує громадський порядок в Пунктах незламності. Оскільки вимкнули світло, до пункту прийшли попрацювати за комп'ютером мешканці прилеглих будинків. А ми принесли свіжі випуски «Вечірньої Одеси» — газети у війну важливі подвійно. Принесемо ще. І прийдемо ще — у чудовий зал цього палацу, на великий дитячий концерт на честь української Перемоги.
Дора Дукова