|
|
   |
У попередньому номері газета розповідала про відкриття в рамках українського національного кінофестивалю «Кіно заради перемоги!» нового кінопростору в медичному закладі в Одеській області, де поранені військові під час лікування та реабілітації можуть дивитися українське кіно.
Серед почесних гостей був голова Державного агентства України з питань кіно Андрій Осіпов. Нагадаємо, що він майже вісім років очолював Одеську кіностудію. А з 30 травня 2025 року Андрію Осіпову доручили долю усього українського кінематографу.
Користуючись нагодою, ми попросили голову Держкіно України, який, до речі, є членом журі редакційного конкурсу пам’яті Б. Ф. Дерев’янка «Люди справи», відповісти на кілька запитань. І почали з головного:
— Яку стратегічну функцію сьогодні виконує українське кіно — культурну, інформаційну чи політичну?
— Це надзвичайно важливе питання, тому що під час війни українське кіно не зникло, а навпаки, шукає шляхи до розвитку, у тому числі в форматі міжнародної співпраці, — відповідає Андрій Осіпов. — Тепер про сьогоденні функції кіно. Перед усім, це збереження національної ідентичності і культурного суверенітету. У світі Україну добре знають, в тому числі і по вітчизняному кінематографу. Це дуже добре. І ось чому — на п’ятий рік повномасштабної війни у тій же Європі ще залишаються люди, політики, які вважають, що кривава бійня, яку влаштував наш північний сусід, це щось на кшталт родинного конфлікту. Якесь непорозуміння між родичами.
Тому для нас дуже важливо через кіно показати, що Росія — це справжній агресор, що розв’язана війна — це не внутрішній конфлікт, а акт агресії проти суверенної, самостійної держави, якою є Україна. Яка має власну культуру. Тож завдання для кіно — побудувати інформаційний щит, який відіб’є будь-які спекуляції агресора на теми війни.
До речі, на нещодавньому Берлінському кінофестивалі український документальний фільм «Сліди», створений режисеркою Алісою Коваленко у співпраці з Марисею Нікітюк, здобув приз глядацьких симпатій. Стрічка розповідає історії шести українських жінок, які пережили сексуальне насильство та тортури під час російської агресії проти України з 2014 року. Зізнаюся: фільм без здригання неможливо дивитися. Але він виконує дуже важливе завдання, бо показує іноземцям росіян такими, якими ми їх бачимо. Наволоччю, дикунами, орками.
— Кадрове питання: чи не існує ризику, що через війну Україна втратить ціле покоління кінематографістів?
— Галузь втрачає кадри. Це факт. А війна — виклик. Зараз кінематографістів дуже багато у війську. До речі, на фронті один із кращих наших операторів, заслужений діяч мистецтв України Сергій Михальчук. Він — справжня легенда операторського мистецтва. На сьогоднішній події в числі почесних гостей був Ахтем Сеітаблаєв. Він також служить. На мою думку, щоб не розгубити творчі кадри, необхідно ввести поняття творчої відпустки або творчого відрядження, щоб давати можливість професіоналам залишатися у професії.
— Чи можлива сьогодні повноцінна державна програма підтримки кіновиробництва і кінопрокату?
— Спочатку цифри. У минулому році за державної підтримки було завершено виробництво 46 національних фільмів. Зрозуміло, що кіно знімають і на кошти приватних інвесторів. І це означає, що незабаром ми будемо щотижня мати в кінотеатрах український реліз.
Щодо прокату, то є чудові приклади глядацького успіху: декілька стрічок перетнули позначку 50—60 мільйонів гривень зборів. А документальний фільм про Антарктиду назбирав в прокаті всі 80 мільйонів! До речі, держава передбачила підтримку прокату українських фільмів. Нехай зараз це і невеликі гроші, але вони є.
І наостанок: на цей рік суттєво збільшуються видатки з державного бюджету України на сферу культури. Майже 4 мільярди гривень піде на фінансування культурного продукту, у тому числі на виробництво кінофільмів та серіалів.
— Ви багато років очолювали Одеську кіностудію. Який реальний стан студії сьогодні — як виробничого майданчика, а не символу?
— Робота на Одеській кіностудії — це, безперечно, дуже щасливий період мого життя. Одеса в моєму серці назавжди. Щодо питання, то ви чудово пам’ятаєте, адже «Вечірня Одеса» була інформаційним партнером проєкту, у межах якого наша кіностудія знімала фільм про великого українського кінорежисера Олександра Довженка. До дня народження митця, 10 вересня цього року, відбудеться прем’єра і загальноукраїнський показ. Також глядачі побачать ще одну прем’єру — серіал «Королі світу», який розповідає про Одесу 20-х років минулого сторіччя, коли на кіностудії починав свій творчий шлях письменник Юрій Яновський.
— Чи може Одеська кіностудія стати регіональним хабом для зйомок українських та міжнародних проєктів після війни?
— Я дуже на це сподіваюся. На моє тверде переконання, кінематограф не повинен бути зосередженим тільки у столиці. Одеса — яскравий приклад того, яким могутнім може бути регіональний вектор розвитку. Адже Одеса — це душа українського кіно, його серце. З Одеської кіностудії починалася історія вітчизняного кінематографу. Тому не сумніваюся, що як тільки на нашу землю прийде мир, Одеса перетвориться на великий кіноцентр на півдні України.
Інтерв’ю вів Олег Суслов