Гонитва за парфумами

Пластичну драму за культовим романом Патріка Зюскінда «Парфумер. Історія одного вбивці» оригінально поставили у театральній лабораторії «Воля» (Садова, 13).

Режисер Стася Волошина зустрічає глядачів із лукавою посмішкою: знову має намір здивувати… І справді, Жан-Батист Гренуй вистрибнув із вісімнадцятого століття аж у шістдесяті роки двадцятого, естетика пін-ап та коміксів, яскраві фарби, несамовиті танці, фантасмагоричні перетворення.

Хвороблива уява парфумера, який використовував тіла молоденьких дівчат, наче оберемок лаванди чи вербени, малює багато чого. За рахунок несамовитих фантазій йому вдається відчути себе справжнім чоловіком. Залишається тільки знайти таку дівчину, чий аромат, якщо його скопіювати та привласнити, допоможе підкорити світ.

Навряд чи це так працює. Дозволю собі невеличкий відступ. На одному івенті трапилося зустрітити пристойно одягненого та гарно вихованого, проте непривабливого чоловіка, який напахтився вражаючим одеколоном. Якою ж була моя реакція? Причарована вишуканим ароматом, я подумала: ось поки ця людина тут сидить, можна було б проникнути до його оселі, знайти флакон та вкрасти, аби користуватися самій, дуже навіть пасуватиме! Дикувата думка, але дурніше було б переносити захват від запаху на пана, котрий ним побризкався.

Тим не менш, Гренуй у це увірував. До цього образу Ігоря Волосовського режисер вела за допомогою етюдного методу. Танцюючі удавані подружки божевільного парфумера (Катерина Загороднюк, Віра Корольченко, Оксана Фахретдінова та Альона Михеєва) та найкраща його «обраниця», яку грають по черзі Лора Ріші та Анастасія Нестор, ілюструють роздуми про те, чи можна приносити іншу людину в жертву.

Нормальним людям відповідь очевидна, але ж Гренуй вважає: поза його мистецтвом дівчат чекає сіра буденність, тож злочини виправдані. Трилер розгортається за своїми законами, а глядач немов відчуває всі аромати, про які веде мову парфумер, чий безсумнівний талант виявився прокляттям.

Марія ГУДИМА. Фото Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО