За гуманизм, за демократию, за гражданское и национальное согласие!
Общественно-политическая газета
Газета «Вечерняя Одесса»
RSS

Культура

Вектор поезії Бориса Нечерди

№55—56 (11399—11400) // 11 июля 2024 г.
Вектор поезії Бориса Нечерди

Нотатки з нагоди 85-річчя від дня народження поета, лауреата редакційного конкурсу «Люди справи» за підсумками 1993 року

У цьогорічному липні минає 85 років від дня народження видатного українського поета ХХ століття Бориса Андрійовича Нечерди — людини дійсно непересічної, рідкісного таланту, яка після тяжкої хвороби пішла з життя двадцять шість років тому. Відтоді відбулось багато різних подій, історія перегорнула чимало сторінок важливих дат, в тому числі у літературному житті країни. У роки української незалежності, особливо у новому столітті, триває переоцінка цінностей, здобутків і подій минулого, змінюються з часом і погляди та підходи до творчості письменників. На жаль, з часом творчість тих, кого немає з нами, подеколи забувається, не кажучи вже про необхідність її переоцінки, нового підходу до прочитання. Прикро, що за роки після кончини Бориса Нечерди його твори, навіть окремі вірші, майже не публікувалися, не приділялась чільна увага дослідженню його творчості літературознавцями.

Нагадаю читачам деякі віхи біографії поета.

Б.А. Нечерда народився 11 липня 1939 року у с. Ярешки Андрушівського (нині Бердичівського) району Житомирської області. Його дитинство і перші роки юності пройшли у м. Олександрії Кіровоградської області, де він закінчив школу з відзнакою, деякий час працював на підприємствах. До 1961 року навчався на кораблебудівному факультеті Одеського інституту інженерів морського флоту, потім усі роки жив в Одесі. Працював деякий час в одеській молодіжній газеті, на одеській телестудії і кіностудії, у газеті «Юг», декілька років був відповідальним секретарем Одеської письменницької організації.

Звичайно Бориса Нечерду відносять до когорти поетів-шістдесятників. Однак як оригінального поета з його незалежною громадянською та особистою позицією в житті та літературі можна вважати шістдесятником саме відносно часу його роботи в поезії, проте не активним учасником суспільного руху протестувальників-шістдесятників, хоч поет підтримував їх, так би мовити, духовно. Зокрема, він свого часу писав: «Я жив як міг, я не лукавив». Прагнучи бути вільним і незалежним у житті і поезії, він дійсно став надзвичайно не схожим на сучасних йому поетів, й практично не було з ким його порівняти. Єдине, з чим він став схожий з шістдесятниками-протестувальниками, — те , що зумів знайти дорогу своїм поезіям за кордон, чим викликав обурення офіційного чиновництва та інших служб.

Борис почав писати вірші ще школярем, спершу російською, потім українською мовою, до студентських років встиг надрукувати у місцевих газетах два десятки віршів, які привертали увагу певною оригінальністю мислення і викладу. В Одесі, після знайомства (у Києві) з Максимом Рильським, який фактично благословив його на велику творчу путь у поезії, певний час відвідував літературні студії, творчо вдосконалюючись. 1963 року в одеському видавництві «Маяк» вийшла перша збірка віршів Бориса Нечерди «Материк». Вміщені у ній поезії молодого поета вже тоді викликали чималий інтерес у досвідчених поетів і читачів. Схвально сприймалась їх своєрідність, нетрадиційність, відвертість, і це я особисто відчув при їх оригінальному декламуванні самим автором. Він зацікавив мене, і дещо пізніше я придбав нову збірку поета «Лада».

1964 року Бориса Нечерду було прийнято до Спілки письменників України.

Потім виходили його збірки «Барельєфи», (1967), «Літак у краплі бурштину» (1972), «Танець під дощем» (1978) та інші — всі у видавництві «Маяк». У столичні та інші видавництва і редакції журналів поету важко було пробитись.

Я тоді навчався і жив в Одесі та близькій Роздільній, уважно стежив за творчістю поета й у наступні роки. Я знав, що «завдяки» його нетрадиційній, соціально, художньо й емоційно насиченій поезії та з виходом кількох публікацій у зарубіжних виданнях редакції більшості видавництв і журналів в Україні ставляться до автора упереджено, деколи навіть неприязно, втім, за вказівкою «згори», майже як до забороненого. Тож вийшло так, що, крім південних областей, здебільшого в Україні цього непересічного поета мало хто знав як з літераторів, так і рядових читачів.

І все ж були (і є!) справжні поціновувачі творчості Бориса Нечерди, до яких зараховую і себе. Був добре знайомим з Борисом Андрійовичем з 1979 року, під час спілкування він неодноразово дарував мені нові поетичні збірки з автографом, як, наприклад, «Вежа» (1980) та «Удвох із матір’ю» (1983). Остання особливо цікава своєю насиченістю, концентрацією в ній усіх притаманних його поезіям рис, найкращим доробком поем, в тому числі написаних раніше. Вражає його неповторний талант у пошуку нетрадиційних, нових, несподіваних художніх засобів та образів, алітерацій, рим, фразеологізмів, словотворень тощо. Під час навчання у Київському університеті мені довелося користуватися посібниками зі стилістики відомої мовознавиці Алли Петрівни Коваль, і я несподівано відкрив у деяких з них численні приклади-цитати саме з поезій Бориса Нечерди (фразеологізми, неологізми, афоризми, алітерації, синоніми тощо). Це дуже імпонувало мені, відрадно було, що все-таки є вчені, які ще у 1970—1980-х роках звернули увагу на особливості поетичного письма Бориса Нечерди. І це вже, на мою думку, ознака не просто таланту, з передбаченням величезної духовної праці, а одна з ознак геніальності, неповторності.

Ще одна з ознак неповторності у творчості поета — багатовимірність в архітектоніці, побудові зовнішньої і внутрішньої композиційної структури як усього твору (скажімо, поеми), так і його складових — розділу, строфи, зачину, відступу, закінчення, навіть рядка тощо. У цьому автор — зовсім нетрадиційний: не дотримується канонічних, здавалося б, звичних чи класичних літературних вимог, не кажучи вже про консервативні й заскорузлі вимоги так званого соцреалізму. Він геніально вільний у пошуку й виборі засобів поетичного мислення і втілення (використання чи застосування тих, що вважає доцільними і необхідними) . Отак і народжується справжнє нечердівське новаторство, що межує з геніальністю.

А згадане лексичне багатство Бориса Нечерди не може не вражати при тому, що поет не мав ні філологічної, ні журналістської освіти, хоч досить успішно працював у журналістиці, плідно співробітничаючи, зокрема, з одеською газетою «Вечерняя Одесса» та її редактором і його другом Борисом Дерев’янко. Недарма один з поетів назвав Нечерду унікумом. Взяти, приміром, його поему «Удвох із матір’ю». Навряд чи знайдемо на цю тему взагалі у європейській поезії ХХ століття подібного художнього рівня поему. Бо це справжній шедевр, і цю поему варто вивчати за програмами як середніх шкіл, так і вищих навчальних закладів, як, можливо, й інші твори поета.

Наведу доречні рядки з поеми:

Невже не втямили нітрохи,
Що вірча грамота епохи
Кардіограми наших мам.
Що ще для нашого ума?

І ще: «…Воно вибачна криза жанру, проте ніколи не — душі».

Яка величезна соціальна значимість! А ось уривок зі спогадів про війну, що була:

Наліт — відбій, наліт — відбій…
шарах!
«Оця — моя!»
— з життям прощалась палко.
І кожна бомба цілила щораз
Між материні зібгані лопатки.

Яка суголосність з днями нинішньої війни! Та він справжній поет сучасності — Борис Нечерда!

Трохи повернусь до згаданої А. П. Коваль. Увага видатної лінгвістки до цього сучасного (а таки сучасного!) поета підкреслює велике значення його творчості в розвитку мови нашої Батьківщини та у популяризації його творчості. До того ж спадщина цього великого поета, який (за чутками) мріяв вивершитися до рівня шевченкового, ще недостатньо вивчена й оцінена та недооцінена. Й про це варто говорити не лише з нагоди ювілею.

У математиці існує поняття зміни величини, і коли про це йде мова, скажімо, у теорії границь, то кажуть, що за певних умов величина прямує до нескінченності або наближається до якогось певного рівня. Отож, якщо говорити про ознаки таланту чи геніальності поета, то все вказує на те, що талант Бориса Нечерди дійсно прямує до геніальності. Про це свідчать й інші фактори. Навіть побіжний огляд творчості поета покаже й непрофесіоналу невіддільні від автора риси справедливості, працелюбності, гуманності, відданості рідній Україні, любові до людей. Отією людяністю (або людськістю, як казав улюблений Максим Рильський) пройняті усі твори поета, у тому числі його проза. Цю головну, на мою думку, рису творчості й життя поета можна, образно кажучи, назвати головним вектором поезії Бориса Нечерди.

А ще ж, при всій серйозності, часто філософічності і в той же час недекларативності, емоційності, ліричності і навіть камерності його поезії автор чудово володів (і в суто життєвих ситуаціях) таким важелем, як гумор. Це можна цілком відчути, читаючи, наприклад, поему «Ярешківський роман»: зустрічаємо неабиякий симбіоз тонкого гумору і теплої лірики. До речі будь сказано, чимало хто вважає, що у Бориса Нечерди немає, так би мовити, чистої лірики. Заперечу хоча б такими рядками:

Одвересніло.
Тиша тиш.
Така врочистість соборова,
що перед світом за порогом
як перед фрескою стоїш!
Одвересніло…

Поряд з тим гострий гумор знаходимо в останній збірці поета, яка так і називається — «Остання книга». До неї увійшли поезії, написані не тільки в останні роки, коли поет тяжко хворів, а й буквально за лічені дні перед кончиною. Ця книга — щось неймовірне, я б сказав — щось екзистенційне, трансцендентне, немов між життям і смертю. Вміщені в ній поезії — своєрідний тріумф геніального поета, його творчості. Цю книжку (дійсно «лебедина пісня») упорядкувала дочка поета Орися, й допомогли видати його друзі. Недарма того ж 1998 року Б. А. Нечерду з «Останньою книгою» було висунуто на здобуття Шевченківської премії, і присуджено її було посмертно 2000 року, а в Одесі на відомій Алеї зірок з’явилася зірка на честь поета.

Наприкінці хочу зазначити, що, говорячи про талант і творчі здобутки поета, не варто забувати, що його людська доля складалась доволі нелегко, до того ж у досить складний час політичних та інших перетворень, часто поету доводилось матеріально і морально сутужно, дещо заважали суто чоловіча, людська принциповість і деколи зухвалість, часто не щастило, але найважливішими для нього були людяність і духовність, у тому числі кохання. Саме про це йдеться у його так званій поемі естампів «Лада», що фактично явила собою справжню галерею полотен з відображенням людських подій, явищ, біографічних фрагментів. Зокрема, автор підсумково проголошує:

Не майстерність, не досвід,
не вміння
прояснили, що маєш довкруг.
Ось вона, та зупинка проміжня
на ім’я
вдосконалений Дух!

Будучи свого часу вправним журналістом, Борис Нечерда пізніше став не менш цікавим прозаїком, видавши 1991 року пригодницький роман «Смерть кур’єра», а вже після цього — роман «Квадро», який відомий одеський критик Г. В’язовський назвав романом-прозрінням. Поряд з тим, небагатьом відомі інші художні таланти поета: книжкова графіка, живопис, різьба по дереву і металу та інше. Невипадково Борис Андрійович дружив з одеськими художниками, наприклад, з Юрієм Коваленко, Володимиром Кабаченко та іншими.

Творча доля Бориса Нечерди, хоч і пов’язана безпосередньо з Одесою, однак це далеко не урбаністична поезія (втім, є у нього й такі мотиви), адже він ріс, хоч і недовго, у поліському селі Ярешки, і селянська свідомість явно й неявно проступає у його творах, у поезії його проглядається вселюдська філософія, якась планетарність, за висловом одного з критиків — земля і космос душі. Отим він і близький нам, людям нашої України. І нині, після понад тридцяти років незалежності, нам важливо берегти і множити у серцях ту невичерпну людяність і самовідданість, які дарує нам творчість видатного поета.

Михайло ГЕРШКОВИЧ. Член НСЖУ, поет. м. Балта



Комментарии
Добавить

Добавить комментарий к статье

Ваше имя: * Электронный адрес: *
Сообщение: *

Нет комментариев
Поиск:
Новости
08/11/2023
Запрошуємо всіх передплатити наші видання на наступний рік, щоб отримувати цікаву та корисну інформацію...
10/07/2024
Проведено випробування багатосекційного вагона «Татра» на маршруті №1к — від вулиці Паустовського до Пересипського моста. Як зазначив одеський міський голова Геннадій Труханов, наразі місто має два вагони «Татра», які придбані за кредитною програмою з Європейським інвестбанком. До кінця липня планується отримання ще 6 таких трамваїв...
10/07/2024
Во вторник в Вашингтоне стартовал юбилейный саммит НАТО, который завершится сегодня, 11 июля. Повестка дня включает много вопросов, которые касаются Украины...
10/07/2024
Одеський археологічний музей відкрив двері вперше з початку повномасштабного вторгнення...
10/07/2024
Прогноз погоды в Одессе 12—17 июля
Все новости



Архив номеров
июль 2024:
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31


© 2004—2024 «Вечерняя Одесса»   |   Письмо в редакцию
Общественно-политическая региональная газета
Создана Борисом Федоровичем Деревянко 1 июля 1973 года
Использование материалов «Вечерней Одессы» разрешается при условии ссылки на «Вечернюю Одессу». Для Интернет-изданий обязательной является прямая, открытая для поисковых систем, гиперссылка на цитируемую статью. | 0.029