|
|
   |
Першого та другого червня до Дня захисту дітей Одеська національна наукова бібліотека запропонувала відвідувачам цікаву виставково-пізнавальну програму «Національна наукова бібліотека — майбутнім користувачам».
Під час екскурсії старовинною книгозбірнею юні відвідувачі поринули у неповторну «пригодницьку» бібліомандрівку, познайомились з унікальною будівлею бібліотеки — пам’яткою архітектури початку ХХ сторіччя і почули захоплюючу історію становлення найстарішої книгозбірні України та її сьогодення.
У затишному залі читали сучасні книжки й роздивлялись старовинні видання ХVІІІ-ХІХ століть, уявляючи як бавились і що читали їх однолітки тих часів. Діти були в захваті від сучасного розмаїття видань дитячої літератури, різноманітних за формою, змістом і жанром: пригодницька література, фентезі, комікси, книжки-іграшки, книжки-пазли, книжки-ляльки, 3D-книжки, книжки-розмальовки на різну тематику: книжки про принцес і піратів, про тварин і загадкових істот, чарівні казки, енциклопедії для допитливих. Програма була цікавою і для дорослих. До уваги педагогів представлено новітню методичну літературу для викладачів дошкільних закладів та вчителів початкової школи з питань арт-терапії, казкотерапії, музикотерапії, основ театральної педагогіки та ін.
Надзвичайно цікавою і оригінальною була театральна складова програми, а саме виставка-інсталяція творчих робіт і театральних ескізів Світлани Прокоф’євої, головної художниці Одеського академічного театру ляльок. Жабка, гусениця, хлопчик-мізинчик, макет театральної сцени та багато малюнків — ескізи до вистав відомих казок «Дюймовочка», «Попелюшка», «Аладін», «Рукавичка», «Теремок», «Коза-дереза» та ін. До усіх цих казкових експонатів можна було доторкнутися, пограти і відчути себе учасником чарівного дійства.
Про велику творчу роботу з виготовлення ляльок, створення образів героїв, костюми люб’язно погодилась розповісти нам справжня казкарка, пані Світлана.
— Світлано Анатоліївно, розкажіть, будь ласка, як народжується лялька?
Лялька народжується у поєднанні з драматургією, режисерською ідеєю. Це спільна творча робота художника і режисера. Спочатку ми обираємо п’єсу, а потім вирішуємо, якою буде лялька. Оговорюємо принцип роботи і конструкцію ляльки. Вона може бути планшетною, тростинною або маріонеткою тощо. А далі — драматургія диктує образ. Яка то буде лялька? Хитрий або веселий персонаж? Потім вирішуємо, які будуть декорації. Адже лялька сама по собі не може існувати, вона існує у просторі, поряд з декораціями і акторами. Важливо навіть, які у акторів будуть костюми. І ляльки мають бути виготовлені у схожій стилістиці і гармонійному співвідношенні з усіма складовими.
Кожна лялька має власний характер. Вони різні, як і люди. Є складні ляльки, які важко піддаються актору. Іноді буває нелегко присмирити ляльку. З ними треба працювати, тренуватися. Навіть починаючи з процесу створення. Одну ляльку можна виготовити на одному подиху без великих енергетичних затрат. А іншого разу лялька виявляється вельми непростою, на якій не хоче сидіти костюм або не наскладується грим. Однак все ж таки вона підкорюється. Така творча магія.
— Що ви вважаєте головним у вашій професії?
— Любов! Це головне, — відповіла Світлана Анатоліївна з чарівливою усмішкою. — Головне любити свою роботу, коли під час створення ляльки віддаєш частинку душі, то лялька стає теплою, живою, їй передається тепло рук. Лялька вбирає у себе і позитивний настрій, і душевний стан, починаючи з пап’є маше. Потім, коли актор бере ляльку до рук, він відчуває її і привносить свою енергію. Лялька оживає. Це справжнє театральне диво.
— У театрі є декілька синтетичних спектаклів, де актор-людина взаємодіє з лялькою. Один герой — людина, інший — лялька. Як діти сприймають такий прийом? На чиєму боці їх симпатія?
— Діти на боці правди і добра. Якщо актор добрий та справедливий, дітям неважливо, лялька це або людина. Діти прагнуть того, щоб добро перемогло зло. Нещодавно в театрі відбулася прем’єра спектаклю «Легенда про лисицю і журавля», де дерево — живий актор, а маленький горобчик — лялька. І горобчик питає дітей — чи є у них друзі, чи знають вони що так дружба? Діти відповідають: «Знаємо, знаємо!». «А чи є у вас друзі?», — «Так, є!» — продовжується діалог. А дерево заперечує: «Не правда! Не буває дружби!». А діти викрикують «Буваааєєє!» (сміється). Діти захищають добро і сперечаються зі злом. У них є бажання захистити добро. У такі часи розумієш, що сила театру ляльок — то велика сила. Діти після спектаклю виходять щасливі і радісні.
Теж саме диво відчули і бібліотекарі, коли протягом двох днів Одеська національна наукова бібліотека зустрічала своїх майбутніх читачів. Вдале поєднання традиційної книжкової виставки і театральної інсталяції дозволило дітям і дорослим відчути магію і чарівність казки, поринути у світ дитинства і натхненної дитячої літератури. Зали книгозбірні наповнювались сяючими оченятами і щирими посмішками дітей. В Одеській національній науковій бібліотеці зберігається близько шести мільйонів книжок і кожен може знайти свою.
Світлана Герасимова. Фото Ельвіри Заборцевої