|
|
   |
Сьогодні гостро повста-ло питання про суспільні пріоритети, і виявилося, що книжкове читання здає позиції. Проте, вірні лицарі Книги — на варті! Жваво, ділово й плідно пройшли трі дні, з 21-го по 23 травня, третього «Інтелект-форуму» з традиційною, вже двадцять другою, Всеукраїнською виставкою-форумом «Українська книга на Одещині», що так уславила по всій Україні та за її межами Одеську національну наукову бібліотеку.
Саме так, як виявилося з плином часу, діє наша щорічна, у рамках форуму, традиційна відомчо-громадська «балаканина» за бібліотечним «круглим столом». Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів (в подальшому — просто «Асоціація») все бере до уваги, усе моніторить і виходить із законодавчими ініціативами і дечого успішно добивається. Завважимо: книжкова галузь, так само як і будь-яка, існує в контексті певної держави. А чи доводилося вам за тридцять років (нинішній «Інтелект-форум» саме й присвячено 30-річчю незалежності України) бодай читати якусь притомно сформульовану стратегію розвитку цієї держави?..
Отож, «маємо те, що маємо»... і обговорюємо сумну наявність впродовж наради за «круглим столом»: «Книжкова екосистема України: виклики і фактори розвитку, вектори зростання».
Президент Асоціації, заслужений працівник культури України Олександр Афонін:
«Результатом пандемії стало глибоке падіння книговидання й книжкової торгівлі. Продемонстровано, що це одна з найслабкіших ланок економіки. А вона мала б бути впливовою. Натомість, вона надзвичайно швидко втрачає вплив. І ті сумні явища, що їх ми маємо сьогодні в соціумі, в економіці, в культурі, ці нескінченні кримінальні новини у ЗМІ — все це свідоцтва суспільного психологічного надламу. Він напряму пов’язаний з втратою людьми бажання читати, з падінням продажу книжок, з налаштованістю людей жити одним днем».
Де «екосистема», там і «забруднення». Наприклад, недоладною, малопрофесійною, але всюдисущою і невмирущою бюрократією. До прикладу: чи всі і чи всюди шкільні вчителі задоволені якістю підручників? Оповідає Олександр Васильович Афонін:
— Для створення підручника: якісного, гарно ілюстрованого, з перевіреним фактажем, — потрібен, як мінімум, рік роботи. Насправді ж автору дають 3 місяці на написання підручника, 4 місяці видавцеві, щоб віддрукував якісний макет, а потім — процедури: грифування, перевірки, експертизи, 5 місяців.
Найстрашніше те, що рамки бюрократичних процедур щорічно розширюються, набирають нових аспектів, причому, що називається, «з вулиці». Чи знає так званий експерт, що таке підручник?! Чи знається на тому комплексі методичних, педагогічних, психологічних факторів, що мають бути застосовані?
Зараз стоїть питання про видання підручників для 5-го класу. Це вже іде під програму «нової української школи», за цією програмою пишуться підручники для 5—6-го класу. Створюються так звані модельні програми, їх буде аж 87, — тобто, програми створюються як орієнтири, але... таких програм ще немає, проте у вересні мають об’явити конкурс підручників. Бюрократи від освіти вимагають надавати на конкурс стовідсотково розроблений макет підручника від першої до останньої сторінки. До цього часу було — готували половину, бо фізично не встигали зробити ці макети. Тепер на конкурсі будуть розглядати повністю опрацьований макет: це вже практично готова книга, тільки роздрукована на принтері, але вже прошита й в обкладинці.
Асоціація вже 20 років наполягає на поверненні до практики апробації підручників. Це ж ідіотизм — щойно написаний підручник, над яким, власне, крім автора, ніхто не працював, видавати стотисячними накладами, а потім виколупувати з нього зайву або недостовірну інформацію. Потрібен мораторій: написаний і виданий підручник має пройти апробацію в школі. Так у всі часи існувало й існує в усьому світі.
Проте, окрім загальних проблем, пов’язаних з друком і розповсюдженням книги, сьогодні галузь стикається з проблемою небажання людей читати й отримувати нові знання.
А може, широкий загал жадібно читає, занурившись у Інтернет? Проблему очікуваної переваги електронної книги над паперовою зачепив директор Книжкової палати України ім. Івана Федорова, доктор технічних наук, професор, письменник-публіцист Микола Сенченко.
— Останній рік я присвятив проблемі визначення з електронною й друкованою книгою. Я ініціював у Книжковій палаті роботу відділу моніторингу засобів масової інформації: проаналізувати (фахівці відділу знають по три-чотири мови), як відбувається робота в книжковій індустрії у світі, й написати. В результаті кандидат наук Михайло Онищук і Лариса Татаринова у співавторстві написали монографію «Індустрія книги у світі: особливості та тенденції розвитку». Проаналізували: за минулі роки, на 2018 рік, у світі видавалося 2,2 мільйона друкованих книжок, зі щорічним збільшенням кількості, з 2012-го по 2018 рік, на 2%. Незважаючи на прогнози, що електронна книга замінить паперову.
Виходячи з даних, зібраних нашими спеціалістами, і аналізуючи дослідження вчених Німеччини, Нідерландів, США, Австралії, Великобританії стосовно співвідношення між собою і впливу на людей електронної й друкованої книги — а ці дослідження велися протягом 5—7 років, — ми з моєю донькою (Оксана Сенченко, соціолог і журналіст — Т.А.) написали книжку «Від ери Гутенберга до ери Цукерберга». Ми проаналізували переваги й недоліки сприйняття друкованого й електронного тексту. І навели, серед іншого, висловлювання Біла Гейтса: «У моїх дітей, звичайно, буде комп’ютер. Але спочатку вони отримають книги».
Певні переваги мають обидва варіанти книги. Які переваги має друкована? Фізіологи твердять, що з двох півкуль головного мозку ліва відповідає за накопичення інформації, права — за панорамне мислення й творчі процеси. Якщо гіпертрофована діяльність однієї з півкуль, друга відповідно зменшується. Тобто: якщо людина весь час працює з електронною книгою, то вона активно накопичує певну інформацію, але творче мислення її не активується. Це призвело до того, що в країнах, які я тут назвав, діти у коледжах у перший час вивчають усе, що їм потрібно вчити, тільки по друкованій книжці. А в цих коледжах вчаться здебільшого діти багатих людей.
У Книжковій палаті ми створили відділення, що займається пропагандою нашої вітчизняної книги. Ще в 1991 році я висунув ідею програми «Документальна пам’ять України». В бібліотеці імені Вернадського, директором якої я на той час був, є багато філософських праць на латині. До сьогоднішнього дня вони нікому не відомі, тому що латиністів в Україні практично немає. На жаль, мій проект не отримав фінансування. Йшлося про те, щоб ці філософські праці перевести й перевидати.
Нині ми запровадили контент-аналіз книг, що зберігаються в Книжковій палаті України. На основі контент-аналізу, що його виконує Лариса Василівна Дояр, ми випустили у видавництві «Ліра—К» монографію, книжку-двотомника «Книги і періодика України в історичному контексті: 1917—1928 роки» і, відповідно, «1929—1945 роки». Багато з того, що сьогодні відбувається в нашій країні, стосовно промисловості, сільського господарства, було вже спрогнозовано в ті роки, в які писалися ті книжки...
О. В. Афонін: Але їх не читають!..
Тут слушне й глибоке зауваження, що ілюструє проблему призвичаєння до читання й, відповідно, адекватного сприйняття тексту, зробила директор одеської Централізованої міської бібліотечної системи для дітей Галина Лазарєва:
— Як директорка системи я здійснила моніторинг: система налічує 19 бібліотек, і я запропонувала до перегляду цитати з книжок різноманітних жанрів і тематик, різних авторів, від Андре Моруа до Олександра Меня, з видань спеціальної тематики і т. ін., — в електронному вигляді. Виявилося: приблизно 3% опитаних адекватно розуміють прочитаний текст; з переважною ж більшістю людей неможливо обговорити отриману ними інформацію.
Проте, в якому ж суспільному контексті точиться боротьба за інтелектуальний потенціал населення? Свою думку виклав Микола Іванович Сенченко:
— У 1991 році я був на стажуванні в Бібліотеці Конгресу Сполучених Штатів Америки. В цій бібліотеці працює Дослідницька група Конгресу, що налічує 360 експертів. Вона досліджує всі законодавчі ініціативи конгресменів. І якщо вона бачить, що той чи інший законопроєкт викликає занепокоєння, то запрошує фахівців і проводить конференції, внаслідок яких або дають хід законодавчій ініціативі, або її призупиняють. Але тоді ж я дізнався, що майже 2000 аналітичних «мозкових» дослідницьких центрів США вивчають певне явище: так звані організаційні війни. Минулого року у видавництві «Ліра—К» вийшла моя книжка «Четверта світова організаційна війна».
Те, що описав Олександр Васильович Афонін, оповідаючи про внутрішні справи видання, є типовим прикладом організаційної війни. Це коли проводяться реформи, впродовж яких справу заорганізовують так, щоб людям, задіяним у реформах, все спротивилося. Щоб будь-який спеціаліст дійшов висновку: «Та хай йому біс, щоб я займався цими проблемами».
Держава, соціум — це системи. Вони мають структуру управління. Управління відбувається або за конструктивними, або за деструктивними алгоритмами. Якщо алгоритм деструктивний, то що робиться? Ось приклад: протягом двох років у нас змінилося 4 міністри охорони здоров’я. За 30 років змінилося 24 міністри економіки. Це один з елементів організаційної війни. Вона ведеться у нас і у фінансово-кредитній сфері, ведеться і в освіті, і в сфері науки, фінансування якої у нас невблаганно скорочують. Переводять науку буцімто в університет. А університет продукує компіляторські книжки й монографії, показує, буцім займається наукою. Я був на стажуванні і в Гарвардському університеті, і в Альбертському університеті в Едмонтоні, в Канаді, — знаю, що професори там мають навантаження не більш як 200 годин на рік. А у нас 600—800 годин на рік: коли їм бути науковцями? А численні бюрократичні звіти кожного року?!
Це й є елементи організаційної війни.
У нас в міністерствах і наглядових радах працюють іноземні спеціалісти. Працюють наші люди, що навчалися або стажувалися за кордоном. От там їх і навчили, як усе заорганізувати. Це наша п’ята колона. Це вояки організаційної війни.
О.В. Афонін: Сьогоднішні виклики книжковій індустрії — це не тільки пандемія. Це відсутність зацікавленості населення у читанні. Це низька платежеспроможність населення. Яким чином вплинути на підняття мотивації до читання у людей, особливо у молоді?
Своє бачення проблем галузі виклала у режимі онлайн директорка з розвитку компаній IN WHITE, KIMS, Kyiv Symphony Orchestra, а також видавництва «Моя книжкова полиця» Світлана Сом.
— Я член робочої групи при Міністерстві культури по створенню Центру культурних послуг. Як маркетолог я визначила базову проблему сьогодення: у нас досі немає консолідованої діяльності в галузі. Немає належної взаємодії між міністерствами, між видавництвами. Ми намагаємося спілкуватися зі споживачем на основі цінносних формацій. А цінносні формації не є найактуальнішими в обставинах, коли кожна родина повсякденно стикається з великою кількістю матеріальних проблем.
Людина голосує за пріоритети своїми грошима. В піраміді потреб духовні проблеми, проблеми читання сьогодні не базові.
До книжкового читання слід ставитися як до бренду. Але споживач зараз не готовий платити за подібні цінності. І якщо держава не практикує належних закупівель для бібліотек, цінність читання теж буде падати.
У нас немає нормальної перспективної стратегії для цього продукту — книги. Тобто, Міністерство культури розробило стратегію просування ідеї читання. Але хто і як її втілить? Всі видавництва й книгарні існують поодинці, їх стратегія нині — виживання. Кожен гравець ринку грає окремо. Немає правил поведінки на ринку. Не підведено усіх гравців під ту систему, правила якої ніхто не порушить, і яка має на увазі певні зобов’язання для кожного.
О. В. Афонін. За 25 років мого президентства Асоціації вдалося зробити дуже багато. Але не вдалося одне — об’єднати видавців. Кожен з них — гравець на власному городі. У кожного досі психологія — отримати, без бажання дати.
У дискусії взяли участь також і видавці. Зокрема, директор видавничого дому «Гельветика» (Одеса — Херсон) Олег Головко; директор видавництва «Лiра—К» Віталій Зарицький (Київ); директор книготоргівельної компанії «Одеса-книга» Дар Лівшиц.
З дискусії повстають такі факти й чинники. Розширення асортименту книжкових видань відбувається паралельно з падінням накладів. Останні складають нині 100—300 примірників однієї назви, а в розділі «науково-популярна книжка», так і 50 екземплярів на країну. Нарікання на погану підтримку з боку держави не вщухають. Статистика галузі часто сумнівна. Зміна потреб суспільства спонукає видавців до більш гнучкої політики. Цифрові технології значно прискорили процес друкування книжок, проте Інститут книги не враховує чинник цифровізації, оголошуючи закупівлю.
В закупівлях для книжкової торгівлі багацько видань — не вітчизняні. Перевірити легальність ввозу — проблематично. Імпорт контрафактної й контрабандної продукції дуже розвинений, помножений на внутрішнє піратство. Митна служба не квапиться зі створенням відповідної інтернет-бази: що саме, ким, коли й через яких посередників було ввезено...
Річна кількість назв виданих книжок: у Росії біля 104 тисяч, в Україні десь 22 тисячі.
Слово бере член правління Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів, голова фонду «Бібліотечна країна», член Української бібліотечної асоціації, видавець Ігор Степурін.
— За час пандемії кількість книжкових крамниць в Україні скоротилася з 280 до 200.
Нині працює робоча група, що нею вже розроблено проект закону про внесення змін до Закону про бібліотеки й бібліотечну діяльність. Також на часі — координація діяльності Асоціації видавців і книгорозповсюджувачів, Кабінету Міністрів, Книжкової палати, профільних міністерств, з нарадчою розробкою стратегій галузі, зі створенням законопроектів про внесення відповідних змін до Податкового й Митного кодексів на захист Книги.
Оскільки книгарням України встановили щонайменш 50-відсоткову квоту на продаж продукції, що видана українською мовою, пропонується 15% від продажу таких видань вертати книгарням на покриття орендної плати.
...Отака, бачте, вимальовується екосистема. А зараз ми сідаємо в автобуса і вирушаємо до райцентра, як Магомет до гори: люд у містечках не зважає на наші галузеві труднощі, йому власних не бракує, але ми маємо навертати люд до читання! Отож — попереду Роздільна.
Ото нам цього разу щастило: було кому зацікавитися книжковими ятками на площі, бо Роздільна сплела у вінок цілу низку свят. День вишиванки, День Європи, храмове свято: день Святого Миколая Чудотворця, бо саме йому присвячено місцевий храм, — і виїзний форум «Української книги на Одещині».
У складі «книжкового десанту» були почесні гості: заступник міністра культури й інформаційної політики України Лариса Петасюк; генеральний директор Національної бібліотеки України для дітей, президент Національної секції IBBY, заслужений працівник культури України Алла Гордієнко; знані письменники з Києва Ірен Роздобудько й Андрій Кокотюха; голова Одеського відділення НСПУ Сергій Дмитрієв. Як завжди, в робочій групі був Олександр Афонін. Очолила десант генеральний директор Одеської національної наукової бібліотеки, заслужений працівник культури України Ірина Бірюкова.
Гостей привітно зустріли голова Роздільнянської міської ради Валерій Шовкалюк, керівник апарату голови райдержадміністрації Ольга Головко, начальник відділку культури міськради Наталія Кучеренко. Після взаємних привітань на урочистій сцені відбулася благодійна акція дарування книжкових новинок районним бібліотекам видавцями — учасниками нашого «Інтелект-форуму»: між 17 бібліотеками Роздільнянської ОТГ має бути розподілено більш як 1300 книжок, привезених з Одеси.
Меценат, голова Українського клубу Одеси Наталія Чайчук теж привезла у дарунок району партію книжок.
Відбулася також ще одна традиційна благодійна акція «Інтелект-форуму» — поповнення місцевої «Бібліотеки українського воїна»: зібрання книжок передала заступнику районного військового комісара, полковнику Євгену Чумаченко директорка ОННБ Ірина Бірюкова.
Цього разу були й приємні сюрпризи-родзинки: від Ірини Бірюкової місцева влада отримала на знак дружби саджанець рідкісного у нас дерева гінкго білоба (кілька дерев цієї прадавньої породи ростуть у дворі ОННБ), а ми отримали сувеніри від міського голови Роздільної — чайні чашки з гербом містечка й написом «XXII Всеукраїнська виставка-форум «Українська книга на Одещині». Це ж треба було виготовити їх заздалегідь! Ще б пак: наш «книжковий десант» висаджується в Роздільній вже втретє, тут у наявності давня взаємна довіра.
Лунали пісні, рясніли різнобарвні, яскраві етнічні строї, столи аж прогиналися від апетитних страв регіональної кухні. На площі водив ефектні веснянкові кола театр на ходулях — колектив «Black Sea» («Чорне море») під керівництвом Марини Орлової з села Вигода Біляївського району. Я звела також знайомство з дуже симпатичним ансамблем «Слов’яночка» Роздільнянського районного Палацу культури, керівник ансамблю — Катерина Почиваліна...
У Роздільнянській центральній міській бібліотеці (директор — Олена Колопенюк) районні бібліотекарі разом з гостями, учасниками форума, обговорювали професійні питання.
У приміщенні середньої школи я була свідком творчої зустрічі зі школярами письменниці й кінодраматурга Ірен Роздобудько — бігме, підліткова аудиторія в Роздільній виявилась уважною, зацікавленою і вдумливою.
Свою продукцію продемонстрували на площі видавництва: «Апріорі» й «Старого Лева» (Львів), «А-ба-ба-га-ла-ма-га», «Комора», «Картографія», «Нора-Друк», «Либідь», «Знання» (Київ), «Мандрівець», «Навчальна книга Богдан» (Тернопіль), «Книги — XXI» (Чернівці), «Віват» (Харків), «Прес-кур’єр» (Одеса), книгарня-кав’ярня «ФОП Дольник Г.О.» (Одеса). Автограф-сесію дали Андрій Кокотюха, Ірен Роздобудько, Олекса Різників, Кирило Булаховський та ін.
А тим часом я розпиталася у Валерія Шовкалюка, якому міська громада довірила кермо, з чого живе сьогодні Роздільна?
— Громада спроможна! — запевнив мене голова міськради. — Внаслідок реформи децентралізації десять сільрад приєдналися до міста з його 18000 населення, тепер нас — 32000 люду. Основне багатство — земля.
— А чи не забагато рапсу на тій землі? — спитала я, зізнаюсь, трішечки єхидно.
— Яскраво-жовте впадає в очі! — усміхнувся Валерій Олександрович. — Ні, пшениці у нас значно більше. Маємо два великих елеватори. Два найпотужніших сільськогосподарчих підприємства: СТОВ «Роздільнянське» — плодопитомник, троянди, зернові, виноград, тваринництво; ТОВ «Обрій» — аграрні культури й переробка. Є й фермери, платять податки. Пшениця — наша основа. Ну й, куди подітися, соняшник і рапс... На жаль, теперішнє законодавство не передбачає системного контролю за виробниками, адже за правилами той же соняшник потребує семилітнього періоду сівообігу і не більш як 10-відсоткового використання земельної площини...
Ще одна, вже традиційна, стаття надходжень в бюджет — малий бізнес, роздрібна торгівля.
У громаді налічується 17 середніх шкіл, 6 дитячих садків, дитяча школа мистецтв, спортивна школа, Центр творчості дітей та молоді.
— С 1 липня має діяти закон «щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення», досі точаться дискусії... А ви не боїтеся?
— Такий закон потрібен. Але мають бути створені умови, щоб ним не маніпулювали! Так, небезпека є. Щоб не сталося з землею те ж саме, що з майновими комплексами у дев?яності. Що ж: поживемо — побачимо.
Як то казали героїні у класика: «Будьмо жити!». І не полишаймо читання книжок! Бо саме вони жити й будувати помагають.
Тіна АРСЕНЬЄВА. Фото автора