|
|
   |
З давнiх часiв вiдомо, що майстри образотворчостi, крiм служiння Аполлону, незрiдка творять приношення музам Евтерпi та Ерато. Свiтова поетична антологiя художникiв, здається, ще не укладена, бо налiчувала б не менше сотнi томiв рiзними мовами. Український фолiант по праву вiдкривався б вiршами Тараса Шевченка — живописця, графiка, академiка гравюри. А одеська лiтературно-художницька хрестоматiя започатковувалася ще на межi ХIХ i ХХ столiть, з початком публiчних виставок i створенням Товариства пiвденно-росiйських художникiв.
Якi добiрнi iмена започатковують першi сторiнки такої лiтературної вiзитiвки художникiв Причорномор’я! Василь Кандинський, Давид Бурлюк, Михайло Жук, Микола Чернявський, Венiамiн Бабаджан, Аркадiй Штейнберг. Художниця Свiтлана Крижевська, вивчаючи i публiкуючи бiографiстику майстрiв пензля i рiзця пори воєнного лихолiття 1941-1945 рокiв, прихильникiв «суворого» стилю, засвiдчує їхню небайдужiсть до римованого слова. Не випадково ж її батько Григорiй Зiновiйович створив галерею портретiв одеських поетiв, якi зберiгаються в Лiтературному музеї.
Вiршували художники з кола одеського авангарду i андеграунду. Вони шукали спiлкування з соцiумом, зi своїми прихильниками у вербально-вiршованiй формi, бо їх не допускали на виставки, та й не друкували. У пiдвальних майстернях, на квартирних виставках можна було почути поезiї Олега Соколова, Юрiя Коваленка, Володимира Наумця, Юхима Ярошевського. I лише в перебудовну пору почали з’являтися в газетах вiршi та поеми Iгоря Божка. А вже в Незалежнiй Українi за власний кошт чи за спонсорської пiдтримки нарештi почали виходити збiрники поезiй Дiни Фрумiної, Миколи Степанова, Олександра Дмитрiєва, Юрiя Коваленка, Алли Крикун, Володимира Кабаченка, Галини Маркелової...
Нещодавно у виставковому залi Одеської обласної органiзацiї Нацiональної спiлки художникiв України (вул. Грецька, 20) вiдкрилася виставка-кентавр: на великому умовному мольбертi розвiсили свої поезiї художники, оточивши цю iнсталяцiю експозицiєю зi своїх творiв (по одному вiд кожного учасника). I як зацiкавлено вчитувалися на вернiсажi колеги у твори один одного, а потiм схвильовано читали свої вiршi Елеонора Александрова, Тетяна Бондарчук, Елеонора Бутенко, Наталiя Будурцька, Тетяна Вдовиченко, Вiктор Гоманюк, Ксенiя Стеценко, Наталя Гармидер, Борис Бєлов, Юрiй Письмак, Олена Цюрупа i навiть бувалий в бувальцях голова органiзацiї Анатолiй Горбенко. Серед художникiв Одеси удвоє-утроє бiльше шанувальникiв вiршiв, анiж учасникiв зорово-поетичного симбiозу цiєї пiзньоосiнньої виставки. А чи не варто було б практикувати такi вернiсажi щоквартально? Це урiзноманiтнить творчу колективну практику, збагатить щасливими знахiдками, натхненними вiршами художникiв.
А. Г.