|
|
   |
Виставка Тамари Литвиненко в Одеському художньому музеї (18.05—12.06.2017 р.)
Художня сiм’я Шелюто — явище унiкальне. Звичайно, професiйнi династiї є i в iнших мiстах, характернi вони й для Одеси. Наявнiсть сiмей — мистецьких гнiзд, де професiя є спадкоємною, створює особливе середовище для творчостi. Утворює побут, наскрiзь творчiстю просякнутий, що дає, в свою чергу, iнтенсивнiсть культурному процесовi в цiлому.
Лiнiя пленерного живопису, коли природа дає виразний iмпульс творчостi, продовжується в творчостi Тамари Литвиненко-Шелюто, що дебютувала на рубежi 50 — 60-х. Тамара Миколаївна вiдчула вплив «лаконiчного стилю» тiєї доби з його декоративнiстю, енергiєю й розмахом полотна. Цей вплив найбiльш вiдчутний у створених художницею портретах i натюрмортах. Проте, внутрiшньо їй найближче лiричний пейзаж. Вона вмiє угледiти в природi непоказний мотив, який надiляє репрезентативнiстю. «Сюжет для невеличкого етюду» отримує масштаб картини, iмпресiонiстичне спостереження розробляється грунтовно.
Потiк вечiрнього одеського сонця встає масивом мiських дахiв i стiн («Дахи», 1983). Яке-небудь багаторазово бачене й мальоване узбережжя наче зсередини починає свiтитися жаром вохри, ультрамарин неба набухає передчуттям громовицi. В її кращих полотнах стан наче схоплений на пiвдорозi до явища: куточок лiтнього парку стає полуднем, квiтуче у холодному маревi дерево — смерком чи весною у Криму давньої пори.
Ольга САВИЦЬКА