|
|
   |
Десяте квiтня — цей святковий день у всiх без винятку мiстян асоцiюється з визволенням Одеси вiд нiмецьких i румунських загарбникiв в роки Другої свiтової вiйни. А для шанувальникiв образотворчостi це ще й день народження Музею сучасного мистецтва Одеси.
Ведемо розмову про мистецьке сьогодення, пригадуємо яскравi епiзоди з минулого, наш спiврозмовник — Любов Iванiвна ЗАЄВА, заступник директора музею.
— Любов Iванiвно, ви маєте безпосереднє вiдношення до музею, до його колекцiї, iсторiї її формування, до витокiв. Згадаймо, як створювався музей...
— Аналiзуючи подiї минулого, передусiм варто згадати Михайла Зиновiйовича Кнобеля — iм’я цього колекцiонера вiдоме в нашiй країнi багатьом, одесити знають його i як iнiцiатора створення Музею сучасного мистецтва Одеси (МСМО). Основу експозицiї музею, започаткованого у 2008 роцi, склала перша колекцiя Кнобеля (вiдображена в альбомi-каталозi «Мистецтво Одеси в колекцiї Михайла Кнобеля»).
Нинi я можу зауважити, що колекцiонерiв у нашому мiстi дiйсно багато, але колекцiя Кнобеля направду унiкальна, передовсiм тим, що представляє твори художникiв одеської школи вiд 60-х рокiв ХХ столiття i по 10-тi роки ХХI. Це зiбрання за час iснування музею значно розширене i доповнене творами iнших авторов. Сьогоднi у МСМО представленi твори провiдних одеських художникiв та скульпторiв межi сторiч. Музейними «родзинками» є зали, присвяченi мистецтву нонконформiстiв: окремий зал легендарної «парканної» виставки Валентина Хруща i Станiслава Сичова, що у 1967-у започаткувала iсторiю «недозволених» в СРСР виставок, а також експозицiя, що вiдтворює «квартирну» виставку нонконформiстiв 70-х.
Не менш цiкавими є зали, що вiдтворюють революцiйнi подiї в образотворчостi Одеси 80—90-х рокiв — формування в середовищi одеського андеграунду, угруповувань концептуалістiв i трансавангардистiв. Зали, присвяченi першому абстракцiонiсту Одеси радянського перiоду, художнику i дисиденту Олегу Соколову; формуванню Одеської школи на сучасному етапi та її лiдеру — Юрiю Єгорову.
— Отже, Музеєвi сучасного мистецтва Одеси 9 рокiв, вiдповiдно була стартова колекцiя Михайла Кнобеля i примiщення банку «Пiвденний». Згодом склалася нова концепцiя, нове розумiння шляхiв розвитку мистецтва — новi виставки, новi твори, iмена...
— У першi роки становлення ми не мали музейного досвiду. Засновник музею залучив до поточної працi новачкiв у музейнiй справi, але новачкiв, здатних на нестандартнi пiдходи, на креативнi рiшення — i ми помалу набували практичних знань...
Перша наша виставка в новому музеї — виставка творiв Дмитра Тронова, особистостi не надто вiдомої у мистецькому свiтi. Дмитро з родини художникiв Сергiя Тронова i Олени Кучинської. Олена Павлiвна тривалий час викладала в Одеському державному художньому училищi iм. М. Б. Грекова. Дмитро Тронов, швидко проминувши етапи навчання, присвятив свою творчiсть, як i життя, шляху до Вiри. А живопис став провiдником художника, його супутником i наперсником. У 30 рокiв вiн прийняв сан священика.
Наближався день мiста — ми звернулися до мистецької громади iз закликом вiдзначити цю дату художньою виставкою. Художники подали на виставку багато творiв. Ми намагалися для кожного знайти мiсце в експозицiї. Виставка мала значний резонанс, нас навiть критикували — десь за неправильний пiдхiд до експозицiї, десь за вiдбiр творiв чи авторiв. Але виставка вiдбулася i, якщо про неї говорять, вiдбулася вдало! Ми помалу набували необхiдного досвiду. На початках я ще мала доволi розмитi уявлення про загальну картину одеського мистецтва. Згодом почала писати статтi, подавати визначення, концепцiї тiєї чи iншої виставки — звичайно, спiлкуючись з авторами. Протягом останнього часу, з iнтервалом у два роки, проходять Одеськi бiєнале сучасного мистецтва, що торкаються громадсько-полiтичних, соцiальних аспектiв нашого життя.
— Будь ласка, бiльш детально про бiєнале.
— Значимiсть Одеської бiєнале сучасного мистецтва важко переоцiнити. За масштабом i рiвнем представництва таку подiю можна без перебiльшення назвати унiкальною. Це спiвставимо з легендарними «Салонами Iздебського» 1910-х, фестивалями «Вiльна зона» 1990-х. Одне iз завдань бiєнале — познайомити публiку з contemporary art. Ще кiлька рокiв тому про проведення в Одесi культурної подiї такого масштабу годi було й мрiяти. Кволiсть одеської мистецької сцени, роз,єднанiсть у творчому середовищi, незрiлiсть мiсцевих iнституцiй сучасного мистецтва ставили пiд сумнiв практичну реалiзацiю такого амбiцiйного проекту.
— У музейнiй експозицiї є зал концептуалiзму. Чи розгортався цей напрямок бiльш розлого, чи проводилися вiдповiднi виставки?
— Один iз залiв МСМО представляє творчiсть художникiв, що у 80-тi тяжiли до концептуального мистецтва. Спiвробiтники музею органiзували кураторський проект «Одеська концептуальна традицiя» i представили його 2015 року в Києвi, у Нацiональному художньому музеї України, згодом виставка була показана i в Одесi. Зазвичай сучасному мистецтву роблять закиди у пiдняттi питань, на якi немає вiдповiдi. Цього разу все було iнакше. Вiдповiдi здивували не тiльки киян i одеситiв, але й фахiвцiв з далекого зарубiжжя — привабливiсть Одеси значно зросла у мiжнародному культурному середовищi.
— Чи з’являються останнiм часом новi тенденцiї, новi обличчя, «свiжа кров»?
— Музей активно розвивається, останнiм часом за нашого сприяння започатковано простiр творчих iнiцiатив «Артерiя». Ми долучили художникiв достатньо комунiкабельних, таких, що працюють над творами i не полишають контактiв з колегами, можуть органiзувати той чи iнший проект, провести конференцiї, лекцiї, майстер-класи. Це дає нам змогу популяризувати творчiсть молодих, виявляти найбiльш обдарованих.
— Новий напрямок у роботi музею — streetart, принаймнi цей сегмент сучасного мистецтва не був представлений у колекцiї Михайла Зиновiйовича...
— Цим напрямком зацiкавився директор музею, вiн же й куратор цих виставок — Семену Кантору вдалося витягти на свiт графiтчикiв. Вiн пiдняв значний обшир iнформацiї, було не просто — цi художники не афiшують свої прiзвища, ховаються за псевдонiмами i мають на те пiдстави. Але творчiсть майстрiв графiтi нас зацiкавила. Наприклад, у 2008 роцi вiдбулася перша бiєнале сучасного мистецтва. У виставцi приймав активну участь один з художникiв-графiтчикiв пiд нiком APL 315. Через деякий час його запросили працiвники музею для створення розпису на стiнi внутрiшнього двору.
Згодом виникла iдея органiзувати виставку художникiв-графiтчикiв. Вiднайшли у соцiальних мережах i зiбрали вiдповiдний матерiал, вдалося познайомитися з авторами i запросити їх до спiвпрацi. Ми роздрукували роботи, зробили виставку в музеї. По тому з багатьма iз них у нас встановилися дружнi вiдносини. Два автори подарували нам свої твори, один з них був на полотнi, автор виступає пiд нiком «Ангел». На час працi художника над цим твором вiдбувалася революцiя гiдностi, подiї на Майданi. Тема побиття беззбройних людей силовими пiдроздiлами хвилювала багатьох. Художник виконав розпис на Фонтанi бiля пляжу — на парканi було зображено побиття мирної людини озброєними силовиками. Автора переслiдували, розпис знищили, але вiн встиг зафотографувати, пiзнiше зробив авторське повторення на полотнi i подарував його музею. Iнший художник RSHR 37 (R37) також подарував свiй твiр до музейної колекцiї. Лишається додати, що за тим враженням вiд виставки i спiлкування з графiтчиками в музейнiй експозицiї було створено зал «Художник i мiсто».
— Нинi у нас склалася практика стосункiв мiж автором i споживачами його послуг, що нагадує захiднi схеми — ланцюг посередникiв, топ-менеджери, меценати, галереї, публiкацiї, презентацiї, врештi — поважнi колекцiї. Але є суттєва вiдмiннiсть — там гра у суми з багатьма нулями, тут гра у фантики. Там «грiни», тут гривнi...
— На жаль... Це пов’язано з кризовими явищами в економiцi. Хто нинi купує твори мистецтва: пересiчний глядач i колекцiонер, галерист i музейщик. В нашiй ситуацiї художнику треба вижити, йому треба малювати — вiн фiксує свої вiдчуття i розумiння ситуацiї в усi часи. Музей фiксує сучасну iсторiю мистецтв, що є вiдзеркаленням сьогодення... Важкi нинi часи — всi ми слухаємо радiо, дивимося телебачення, всi ми у вирi сучасностi. Нашi художники небайдужi, вони свiдки iсторiї незалежно вiд виду чи жанру мистецтва, стилiстики чи технiки виконання... у нас вiдбулися чотири бiєнале, зараз iде пiдготовка до п’ятої, вона має вiдбутися у 2017-му.
— Музей втретє змiнив адресу...
— Музей волею долi двiчi переїздив з одного примiщення у друге. Музейна експозицiя нинi розмiщена за адресою вул. Бєлiнського, 5 — сподiваємося надовго. Чудовий будинок, що має свою iсторiю, як i багато iнших будинкiв нашого мiста. Багато довелося витратити зусиль, аби сам будинок i його зали довести до ладу, провести колосальний ремонт зовнi i всерединi. Ми зберiгаємо фото будинку до i пiсля ремонту...
Якщо повернутися до нашої розмови про музейнi виставки, бажано зупинитися на темi концептуальної традицiї в Одесi. У нульовi роки актуалiзувався концептуалiзм, це засвiдчила минулорiчна представницька виставка у нас i в Києвi, що викликала значний iнтерес фахiвцiв i громадськостi. Точка вiдлiку одеського концептуалiзму — художники Леонiд Войцехов i Сергiй Ануфрiєв — зараз переглянута, адже були ще Олексiй Коцiєвський, Андрiй Маринюк, Вiктор Сальников, Володимир Федоров. Зараз у нас експонується виставка «Буремнi дев’яностi» — здається, немає певних точок дотику з творчiстю концептуалiстiв... Але виставка важлива, така, що дозволяє простежити витоки нинiшньої ситуацiї. В Одесi мистецький процес 90-х був безпрецедентно активним. Учасники цього процесу намагалися змiнити мiсцеву соцiокультурну ситуацiю шляхом залучення нових видiв мистецтва — iнсталяцiї, вiдеоiнсталяцiї, вiдео-арту, «iншого» живопису i нового «проектного» пiдходу до експозицiй.
— А з ким нинi спiвпрацює музей — з колекцiонерами, державними музеями, мiською владою, мистецтвознавцями?
— Ми вже дорослi, нам 9 рокiв — маємо певний досвiд! Маємо партнерiв, додатковi майданчики для проведення масштабних мистецьких заходiв. Спiвпрацюємо з Музеєм захiдного та схiдного мистецтва, з Художнiм музеєм. Можемо представити виставку молодих художникiв на експозицiйних площах державних музеїв чи в галерейному просторi, наприклад, «Худпромо», чи у галереї «NТ-art», — це невеликi за обсягом площi, але це знанi галереї, що залучають до мистецьких подiй поцiновувачiв сучасного мистецтва, потенцiйних покупцiв. Наразi це актуально, адже державнi музеї не мають коштiв на придбання творiв з виставки. Ми у дружнiх вiдносинах з керiвництвом «Мистецького Арсеналу», Пiнчук-арт-центру в Києвi. Нас запрошують, ми беремо участь у мистецьких заходах, нам є що представити — виставки, проекти, каталоги виставок колективних i персональних, науковi працi. Але основне наше надбання — художники, ми їх любимо!
Розмову записав Володимир КАБАЧЕНКО