|
|
   |
Нещедра творчiсть на п’янкi меди.
Терни шукань — щодня немилосерднi.
Талан — невдоби, як не городи.
Ужинки зчаста по трудах — мiзернi.
Це добування з каменя води.
Це просякання болем до осердя.
Це замовляння зла i ворожди,
Оскарження самодержавства смертi.
Натхнення має хибу жеребка...
Не надься пустослiв’ям, чоловiче:
Злови стрiлу найпершого рядка,
Злютуй думок i ритму перелади,
До криводушностi не май пощади!..
А присуд — укладе читацьке вiче.
Поет Дмитро Кремiнь свої публiкацiї супроводжував свiтлинами як з кiнопроб: у смокiнгу, з цилiндром в руцi — жест шевальє. Сонетний респект артистичнiй натурi!
У цилiндрi — бравий шевальє!
Бульбою постане в альтабасi.
Вiн в таких личинах постає,
Що очам не вiрить син Тарасiй.
Кремiнь вже не курить? I не п’є?
Що то за порядки на Парнасi?
Читачевi браги слiв наллє, —
Що не кадр — Дмитро у всiй окрасi!
Аби млiли панi та дiвульки,
Подарую Кременевi люльку,
Бо на фото є ментальний брак:
Лiдером з таким аксесуаром
Вийде друг iз кожної запари,
В кулацi стискаючи стирчак!