Станiслав Стриженюк

Мости

Природа в нас не вийде з моди
Від помилковості ідей.
Я славлю вас, мости і броди,
Все, що об’єднує людей.

Хай цим живуть усі народи,
І рядові, і ватажки.
Шляхи — це траси до свободи,
Бо в них тернистії стежки.

Я славлю села і міста;
В селах — степи,
В долинах — мужність.
В мені найгірша жінка та,
Що сіє в мужиках байдужість.

Не знаю ночі і ні дня,
Щоб десь чужу любов украсти,
Щоб з біснуватого коня,
Але найкращого — упасти.

А потім — шаблі наголо,
І все, що жито-пережито…
Ото ж, любове, сядь в сідло
І в серце чітко вдар копитом!

Тоді я вірші окрилю
На честь мою і долю краю.
Бо я — люблю,
Тебе люблю…
Як ненавидіти — не знаю.

27.11.2016 р.

Зустріч на прощання

Фотохудожникові Леоніду Сидорському.

Сумно, бо ніщо не заперечено,
Чуєш, мій ровеснику?
Затям;
Їдуть українці до Німеччини
Добровільно. Не під прикриттям.

І не з-під імперського шпіцрутена,
Гляньмо ж бо на двір —
Який бо час…
Незалежність заварили круто ми,
Нашу Незалежність.
Не для нас.

А для кого ж?..
Й що тому причиною,
Тонемо, а не сягаємо дна.
Те, що ми назвали
Батьківщиною,
Скрізь сама сирітська
Чужина!

Чужина!
А ми синами гідними
Бути б мали!
Та сталось зась!
І все те, що іменуєм
Рідним ми,
Тлінню, мов ідея запеклась.

Чужина!
Мов світ зійшовся кленцями,
Сталось — запорожченки — орли,
Для своєї ми землі чужинцями
Навіть при ординцях не були.

Два брати не стануть однаковими
Поміж берегами обома.
Пропаде Вкраїна з тимчасовими,
В кого Батьківщини вже нема.

Що ми цій Росії заперечимо?
Хліб і сіль? I свiже молоко?
І підемо пішки до Німеччини,
Як поплив до персіян Садко.

Биймо ж у литаври,
Та не здаймося,
Із землі зростаймо і води,
Та завжди прощаючись
Вітаймося:
Будьмо!
Не тепер, а назавжди.

Ветерани

Ми ще живі.
Ох, ветеранські гони,
Це — вічність, як терпінню завдяки,
У нас живих — не маршальські погони,
І в нагород не золоті зірки.

Ми — рядові, — ні дати, ані взяти,
Мов не свої, але не всім чужі,
Ми в обороні все-таки — солдати,
Не в братськiй ми могилі-бліндажі.

Окоп наш не нащадки рили,
Не шахти ті, що завалив Донбас.
Горбочки слави нашої — могили
Ви вже не дочекаєтеся нас.

Там не співають пташенята райські,
Зорю і третій півень вже склював.
Солдат російський
Десь під Іловайськом
Не скаже, що я безвісті пропав.

Хто загубився у набігах хвацьких?
І в нас іще спитає давнина
О, скільки тих в Криму
Підків козацьких
І з-під тачанок Нестора Махна!

Та зась шукати у Криму підкови.
Що ж, ветерани, як же ми могли
Дозволити, щоб зрадник Янукович
З Азаровим Вкраїну продали.

Нащадку, не вникай в телеекранi,
Онуче, хоч покривджені — праві!
Не падаймо ще духом,
Ветерани.
На ветеранських гонах –
Ми живі!

23.11.2016 р.