|
|
   |
Колекційне зібрання творів художника Михайла Жука (1883 — 1964), яскравого представника українського модерну, експонує у виставочному залі Одеського муніципального музею особистих колекцій ім. О. В. Блещунова відомий збирач і краєзнавець, заслужений працівник України Тарас Максим’юк.
ПРЕДСТАВЛЕНО портретну графіку, альбоми й каталоги з 1918 по 2012 рік. Деякі твори експонуються вперше. На вернісажі 27 жовтня Тарас Максим’юк оповів про історію своєї колекції творів Михайла Жука. Зібрання було започатковано завдяки дружбі з найстарішим (зараз йому 91-й рік) з сучасних одеських колекціонерів Сергієм Зеноновичом Лущиком, котрий зацікавив молодого Тараса творчістю українського модерніста і дав адресу старшого сина М. Жука, в якого починаючий колекціонер купив роботи покійного художника.
«Михайло Жук для нас не тільки художник, що блискуче володів практично усіма графічними техніками, — зазначив, відкриваючи експозицію, Тарас Максим’юк, — але ще й літератор, громадський діяч, видатний педагог. В Одесі живе його учениця, кераміст Людмила Фурдигайло, 1923 року народження».
Михайло Іванович Жук — сучасник видатних європейських модерністів Густава Клімта й Альфонса Мухи. Професійну освіту здобув спочатку у Київській малювальній школі у Олександра Мурашка, потім у Краківській академії мистецтв у художника Станіслава Виспянського. Хоча Жук походить з Каховки, своїм земляком його вважають і чернігівчани: в Чернігові він проживав у 1905 —1916 рр. Тут зберігається значна частка його мистецьких творів. В Чернігові митця поєднувала багаторічна дружба з родиною Коцюбинських, Миколою Лисенком, Миколою Вороним, Павлом Тичиною.
Михайло Жук створив чимало портретів. На них він зобразив Григорія Сковороду, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Івана Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, Олександра Мурашка.
На виставці в Домі Блещунова показані портрети маловідомих нині людей — знайомих художника, або й зовсім невідомих моделей. Всі вони відзначаються елегантністю манери, мінімалізмом у використанні зображувальних засобів, пластичною бездоганністю. Чудово виконаний пастеллю, аквареллю й м’яким олівцем портрет дами. Лірико-драматичний «Портрет дівчини з косою», літографія 1920 року, не може не привернути увагу; вишукано змодельовано характерний «Портрет хлопчика» 1902 року. Гостро гротескні за манерою автопортрет 1930-х років, офорти «Портрет О. Лепкої», «Портрет І. Ульмана», 1932 р. До речі, як відзначив Тарас Максим’юк, у 1918 році М. І. Жук був одним з засновників Української академії мистецтв, яка проіснувала до 1921 року.
ДО ОДЕСИ Михайло Жук потрапив під радянську «українізацію» середини 20-х років. Викладав у політехнікумі мистецтв, у 30-х отримав для себе й родини приміщення у Будинках спеціалістів на розі Французького бульвару й колишньої Ботанічної, нині проспекту Гагаріна, а з 1943 р. жив за адресою вулиця Канатна, 76. Як художник доживав свої останні роки, невідомо, оповідає Тарас Максим’юк, але десь під 80-ті роки було знайдено його забуту могилу на Другому християнському кладовищі, й у 1983 році, до 100-річчя з дня народження М. І. Жука, могилу упорядкувала Спілка художників.
Одесі художник віддав 40 років творчого й особистого життя. Викладав і був проректором Художнього інституту. Під його керівництвом почалося активне вивчення народного мистецтва. У 1928 р. з ініціативи професора М. І. Жука на архітектурному факультеті було відкрито відділ майоліки, що згодом перетворився у керамічний факультет.
Тарас Максим’юк розповів також історію придбання, наосліп, якихось рулонів, які виявилися порізненими фрагментами монументального панно М. І. Жука, що отримало назву «Біле й чорне»: авангардного портрету поета П. Г. Тичини. Максим’юк врятував панно, і з 1983 року воно активно експонувалося, — саме завдяки «Білому й чорному» в Одесі закріпився звичай «виставки однієї картини». Панно має розмір три на два метри. Для першого одеського експонування зробив і підписав афішу відомий графік, нині покійний Володимир Міненко.
«Біле й чорне» побувало у виставкових залах Чернігова, Києва, Львова, Луцька, Рівного, Житомира, Вінниці, Хмельницького. У 2001 році панно було експоноване у Нью-Йорку й Чікаго на виставці «Український модерн 10-х — 30-х років». Зараз робота експонується в Харкові.
«Маю проекта відкрити Музей Михайла Жука в Одесі як знак епохи, до якої належав художник», — каже Тарас Максим’юк.
Валентина Левчук