|
|
   |
Якнижник. Гутенбергівська галактика означила мої життєві маршрути і орієнтири, обдарувала грамотністю і цікавістю до мов, прищепила вміння вивершувати книгу — від рукопису, через стадії редагування, художнього оформлення (дуже бажано в співпраці з фаховим художником), до «вгадування» шрифтових композицій прози чи поезії на видрукуваних сторінках. Тому найбільшу українську книжкову виставку — Львівський Форум видавців — сприймаю як професійне свято. Тож у другій декаді вересня чи не щороку збираюся до Галичини.
Однак обскубана на 15 відсотків державою пенсія не дозволяла розраховувати на розкіш спілкування (з книгами, їх авторами і видавцями) критичного 2015 року. Локація свята ставала примарною. Однак знайшлися люди, які шанують мою відданість Її Величності Книзі, — вони й спорядили мене до міста Лева.
Легко вирахувати, коли вперше відбулася ця виставка-ярмарок-фестиваль — на початку осені 1994-го. Чи ж до книжок було тоді «купонно-мільйонерам» в Україні? А от Олександрі Коваль та її колежанці Катерині Шевченко вдалося переконати мерію Львова, обласну владу в тім, що варто започатковувати акцію європейського зразка і брендової якості. Згодом і в столиці, у Харкові, в Одесі, кількох інших областях пробували перевершити західняків. Президент Ющенко особисто приїздив, щоб умовити організаторок з патентом на інтелектуальну власність віддати розкручену справу під «державну руку». Перетрактації були зірвані нездалістю президентського протоколу: Віктор Андрійович з далеко не королівською точністю запізнився на кілька годин, а охорона на цей час обмежила доступ відвідувачів на перевірену територію. Такому гостеві довелося оглядати виставку без супроводу господарів...
Напевне таки трапляється така трансцендентна обумовленість, що справи, як і діти, народжені в непевно-лихі часи, виявляються тривало життєздатними. Діти війни, пам’ятається, здолали остаточно наслідки другої світової. А діти «дітей війни» ось уже другий рік не можуть зупинити трагічного зростання кількості напівсиріт, безпритульних дітей в Україні — покоління «дітей війни — прим».
Форум видавців виявився по-справжньому інвестиційним для Львова. Він вийшов за межі Палаців Потоцьких і Мистецтв — на центральний Проспект Свободи, в театри, вузи, бібліотеки, музеї, кав’ярні.
Нинішнього року — це чи не 75 локацій на «книжковій» карті міста. А це робочі місця, креативне завершення літнього туристичного сезону і пам’ятний акорд початку навчального року для студентів і школярів. Це ж так класно — купити жадану книжку, несподівано розгледіти другу — справжню цікавинку, взяти автограф та ще й сфотографуватися з автором.
Логістика форуму настільки розгалужена, що за 4 дні навряд чи одна людина могла б побувати на п’ятій частині акцій чи відвідати бодай половину місць реалізації програми. На допомогу читачам видається «Каталог форуму». Цьогорічний вміщає 220 сторінок тексту і більше 20 сторінок спеціальної реклами. (Звертаю увагу на появу напису на обкладинці «Львів — це ФОРУМ видавців і читачів». Бо паралельно проходить ще й Міжнародний літературний фестиваль — програма ще 42 сторінки. — А. Г.).
Щоб знівелювати «цейтноти» — згодяться кожному путівники газетного типу і наявність маси флаєрів, листівок, пам’яток. Зручність для нельвів’ян: експозиція в Палаці мистецтв починається з ятки «Нової пошти» — купив книги, відправив додому чи друзям — і знову вільний!
До такого форуму призвичаюєшся роками — як зріднюєшся з театром, бібліотекою, музеєм, стадіоном. Ностальгійно-рідна складова пам’яті, розуму, душі. Книги купуєш нові, а прагнеш зустрічі з давніми друзями і колегами: місце контакту змінити не можна. З письменниками комфортніше спілкуватися у Львові, ніж на з’їздах літераторів, де найперше з’ясовуємо: за кого чи проти кого голосувати. Отож, короткі й теплі «перейми» з Іваном Драчем та Романом Лубківським. Тривалі розмови-роздуми з патріархами української поезії Дмитром Павличком і Миколою Петренком. Вже не перші відвідини майстерень львівських художників, зокрема Олега Микити. В лабіринтах форуму знаходив і одеситів — Галину Дольник, Марію Галіну, новачків форуму — книжковий магазин «Бука». На жаль, розійшлися наші маршрути з Борисом Херсонським, котрий проводив презентації кілька своїх книг, зокрема, «Космоснаш» (яка гротескна алюзія з приводу минулорічного московського слогана).
Дозволю собі підказати хоча б десяток книг (кожна — на окремий смак і запит) для пошуку: нові книги «Бібліотеки газети «День». «Майдан. Нерозказана історія» Соні Кошкіної. «Гудбай, імперія. Розмова з Кахою Бендукідзе» Володимира Федоріна. «Війна очима ТСН». «Спогади» Дмитра Павличка. Збірка перекладів з класичної та сучасної української поезії «Ехо/Єхо» П. Кричевського. «Їдиш-український словник». «Сучасне мистецтво України» Г. Скляренко. «Анексія: острів Крим. Хроніки «гібридної війни» Тараса Березовця. Для казус-колекціонерів: перший прем’єр-міністр України В. Фокін переклав українською мовою і видав «Руслана і Людмилу» О. Пушкіна.
Львівський Форум знову підтвердив, що українська книга має масового читача.
Анатолій Глущак