|
|
   |
З6 по 9 серпня на одеситів і гостей міста чекає традиційне свято книги на Дерибасівській — XIX виставка-ярмарок «Зелена хвиля». Окремий павільйон на виставці буде надано Одеській централізованій міській бібліотечній системі для дітей. Про сучасний стан бібліотечної справи та проблеми галузі — наша бесіда з директоркою ЦМБС для дітей, лауреатом газетного конкурсу «Люди справи» ім. Б. Ф. Дерев’янка Галиною Яківною Лазаревою.
БІБЛІОТЕКАРІ цілою низкою заходів, експрес-виставкою яскравих друкованих проспектів та спілкуванням з юними читачами і їх батьками намагатимуться довести актуальність бібліотеки в епоху панування всеосяжних цифрових технологій. Так, нині треба доводити свою корисність. Особливо… чиновникам. Бо часто й густо для них не є аргументом та обставина, що, приміром, до цифрового обладнання США нам ще тягнутись і тягнутись, проте бібліотека Конгресу США працює і не підлягає «оптимізаціям», як і решта публічних бібліотек США, і ніхто там не підраховує прискіпливо чисельність відвідувань — хіба що заради соціологічних розвідок.
Галина Лазарева, разом з директором ОННБ імені
М. Горького Ольгою Ботушанською, свого часу, в середині
90-х років, була делегаткою установчого з’їзду Української бібліотечної асоціації (зараз її президент — Ірина Шевченко); потому утворилася й Українська асоціація працівників бібліотек для дітей (президент — Микола Зніщенко). Завдяки солідарності працівників бібліотек, що пережили з величезними втратами лихоліття 90-х, одним з перших законів України в сфері культури став Закон про бібліотеки й бібліотечну справу, прийнятий 27 січня 1995 року. Цей закон, підкреслює Галина Яківна, до прийняття якого додала великих зусиль Герой України Анастасія Кобзаренко, директор Національної (тоді ще республіканської) бібліотеки для дітей, зберіг бібліотечну систему країни, незважаючи на те, що багацько бібліотек було скинуто з державного обліку й бюджету й переведено у комунальну власність, що призвело до виникнення рейдерського «фронту» — багато хто зазіхав на бібліотечні приміщення!
Отож, питаю Галину Яківну, які аргументи вона наведе сьогодні на захист паперової книжки проти електронної? Технічний-бо прогрес бере своє, а надто психологічно…
— Психологи саме й вивчають проблему, — відповідає Лазарева. — Міжнародна федерація бібліотечних асоціацій та установ IFLA (International Federation of Library Associations) присвячує цьому актуальному питанню з’їзди та конференції. Висновок спеціалістів: світовий книжковий фонд неможливо піддати «цифрі» навіть за сторіччя. В книжковій справі усякий примірник, виданий більш як 50 років тому, вважається раритетним. Що ж говорити про такі раритети, яким понад 200 років?! Це ж артефакти, історичні пам’ятки; вони для пересічного читача і, тим більш, для знавця те ж саме, що оригінал картини для мистецтвознавця. Книжка — це не тільки текст: це — естетичний феномен! Композиція, шрифт, ілюстрація… це ж витвір мистецтва по суті. «Цифра» нівелює творчий момент, що його містить книжка, як репродукція нівелює живопис.
Привчати людину до книжки як культурного феномена слід з дитячого садка, що, власне, нині й робимо ми в нашій бібліотечній системі. Навички читання виховуються в дитинстві, бо у дорослого вже не буде часу й звички. Комп’ютер може бути посібником у справі читання, компонентом взаємин з книжковим текстом, але не може заступити повністю місце книги. Вчені вже дослідили: читання книжки — це комплексне сприймання тексту, коли задіяні обидві півкулі мозку; читання з монітору — це навантаження виключно на півкулю, що відповідає за раціональне мислення, а уява, емоції перед монітором засинають. До того ж, наявна доступність будь-якого тексту, варто лише натиснути кнопку, справляє парадоксальний психологічний ефект: гасить саме прагнення дістати інформацію, — мовляв, ще встигну…
Паперовий носій інформації може зберігатися і 2000 років. Електронний?.. Це ще питання!.. Припустимо, електронні з часом будуть вдосконалені… проте, чи знаєте ви, що в наш час особливої цінності надбав ручний набір друку?
Якщо звернутися до наших вітчизняних реалій, хіба на часі скорочення бібліотек в країні, більшість мешканців якої не мають персонального комп’ютера або доступу до Інтернету? А наші сучасні друковані наклади? В Україні споживчий індекс більшості населення вкрай низький, не кожен місяць дозволиш собі купити книжку, бо собівартість видання надто висока. При накладах, щонайбільш, 1000 примірників, та це ще й комусь пощастило (а здебільшого маємо 300 — 500 книжок певної назви), бібліотеки залишаються єдиним реальним місцем зустрічі сучасного автора з читачем!
Знаєте, свого часу Гутенберг змінив цивілізацію: без його винаходу не було б демократії. Бібліотека дає читачеві відчуття культурного масиву: в ній втілено думки людства за всю історію його існування. Сучасна бібліотека в світі — це також і клуб, місце інтелектуального спілкування. Книжка самим своїм екстер’єром допомагає нам засвоїти історію в образах, через чуттєве сприйняття.
НАГАЛЬНИМ ДЕРЖАВНИМ питанням є нині соціальний захист працівника бібліотеки, підкреслює Г. Я. Лазарева: бібліотекарі, вчителі, лікарі вже дійшли краю!.. На початку липня нинішнього року президія Української бібліотечної асоціації видала й розповсюдила «Маніфест», темою якого оголосила «Бібліотеки в умовах кризи».
«Наразі, — сказано в преамбулі до «Маніфесту», — ми відмічаємо характерні ознаки економічної, соціальної, організаційної, психологічної кризи, що підсилюються веденням військових дій на території нашої країни та інформаційною війною. Водночас, криза створює можливості для змін та інновацій. Більш того, вона вимагає їх невідкладного упровадження, швидкого і гнучкого реагування».
Роль бібліотек в нашому трагічному сьогоденні УБА бачить як роботу «соціокомунікаційних інституцій, що сповідують і захищають демократичні цінності, сприяють доступності інформації і заперечують цензуру, сприяють збереженню та доступу до культурних і духовних цінностей українського народу і народів світу, які зберігаються у національних та інших бібліотеках України; центрів підтримки розвитку громади і безкоштовного забезпечення інформаційних потреб усіх, без винятку, соціальних верств суспільства; мобільних, креативних, ініціативних центрів освіти, науки, культури, дозвілля».
Зокрема, бібліотека «сприяє розвитку поваги до рідної мови й мовному розмаїттю, запобігає дискримінації за культурним і мовним принципом, підтримує міжкультурний діалог»; «зберігає й популяризує культурно-історичну спадщину країни, регіону і місцевої громади як основу національно-патріотичного розвитку особистості»; «допомагає долати правову незахищеність, поширює правові знання»; «створює умови для формування активних громадян і реалізації принципів і механізмів функціонування демократичного громадянського суспільства, консолідує та розвиває місцеву громаду».
«Маніфест» містить і докладну програму заходів, що сприятимуть здійсненню задекларованих принципів. Наприклад: «Бібліотека має розвивати інформаційно-консультативну діяльність з правових, економічних, екологічних, соціальних, психологічних питань, питань охорони здоров’я тощо, створюючи відповідні колекції інформаційних ресурсів і залучаючи фахівців, у т.ч. дистанційно… Особливу увагу необхідно приділяти тим соціальним групам, які зазвичай є недостатньо інтегрованими у місцеві громади: меншинам, біженцям і мігрантам, переміщеним особам, тим, хто шукає політичного притулку, людям з фізичними і психічними обмеженнями, безробітним, безпритульним та ін. Організовувати ярмарки вакансій, дистанційне навчання, допомагати у соціальному включенні та реабілітації».
Як бачимо, час та його нагальні потреби радикально змінюють соціальну функцію бібліотек, неозоро розширюючи простір їх діяльності й можливості докладання креативу… і все це, зазначу я, за отаку зарплатню!.. Проте, єдине, на що зараз сподіваються працівники бібліотек — і хай би їх сподівання втілилися в реальність, — це здоровий глузд влади усіх рівнів, що врешті-решт призведе до «законодавчої й фінансової підтримки»…
Тіна АРСЕНЬЄВА