|
|
   |
Відомий в Україні письменник, лауреат літературно-мистецької премії імені Лесі Українки Анатолій Качан, твори якого вивчають у школі, широко представлені в хрестоматіях та антологіях української дитячої літератури, ось уже понад сорок років живе в Києві. Та саме на півдні України минули його дитячі, шкільні та студентські роки, тут розпочиналася творча дорога. Після закінчення Одеського державного університету імені І. І. Мечникова молодий учитель-філолог працював у придунайському містечку Вилкове, а згодом в одеській молодіжній газеті «Комсомольська іскра» та книжковому видавництві «Маяк», марку якого носять кілька його книжок: «Живу я біля моря», «До синього моря хмарина пливе», «Хвиля хвилю доганяє». Така увага автора до мариністичної тематики завжди знаходила відгук у читачів, адже бентежні юні душі особливо чутливі до вічного поклику.
Незабаром у видавництві «Веселка» побачить світ третє, розширене видання книжки лірики та ігрової поезії «Листи з осіннього саду». Як відомо, попереднє видання «Листів…» відзначене першою в українській дитячій літературі приватною нагородою — літературно-мистецькою премією В. Рутківського «Джури»-2014 — «за створення високохудожнього образу українського Причорномор’я».
Анатолій Качан
|||45|||
Степ і степ – до виднокола.
Поїзд, ніби кінь,
Кінь, що вирвався на волю,
Набирає гін.
А назустріч, від Херсона,
Рушили степи,
І біжать навперегони
За вікном стовпи.
Ген тремтить під небокраєм
Марево в степах.
Білі села пропливають,
Мов на парусах.
Манить марево до себе,
Манить синій став:
Може, то уламок неба
У долину впав?..
Ті степи, ставки-дзеркала,
Синя далина
Ніби чимось прив’язали
Нас біля вікна.
По вагону шастав протяг,
Зиркав навсібіч.
Як в тунель, заходить потяг
В темну літню ніч.
|||4
5|||
Дрімає вагон, як шпаківня.
І тільки із рейками в лад
«На Пів-день, на Пів-день, на Пів-день», —
Колеса всю ніч цокотять.
Комп’ютер, шкільні коридори,
Напевно, сумують одні.
«До мо-ря, до мо-ря, до мо-ря!..», —
Співають колеса мені.
Білі ночі в Одесі
По вулицях Одеси
В святковому вбранні
Акації-принцеси
Гуляють навесні.
Над морем увесь вечір
Акації стоять,
Накинувши на плечі
Південний аромат.
З Приморського бульвару,
Мов сивий капітан,
В зелених окулярах
Вітає їх платан.
А з порту, вічно юний,
Як дівчині моряк,
Акаціям-красуням
Підморгує маЯк.
Коли у білій тиші
Акації цвітуть,
Стає вночі світліше
У місті і в порту.
Шепоче хвиля хвилі:
«На берег подивись, –
Ц е з н о в у н о ч і б і л і
В О д е с і п о ч а л и с ь».
Повернувся з південних земель
З дорогим вантажем корабель
І вітає протяжним гудком
Рідний берег і порт з маяком.
На зорі завели двигуни
Й вийшли в море рибальські човни:
Там ставридка клює у ці дні
На гачки-самодури стальні.
А на березі камінь лежить
І нікуди чомусь не спішить.
Бо у каменя, як не крути,
А немає ясної мети.
— Як — немає?! — образився камінь, —
Та я зовсім не згоден із вами!
Скоро кран із потужним мотором
Забере мене з берега моря,
А тоді покладе, як цеглинку,
В підмурівок нового будинку.
Буду я з кам’яними братами,
Як атлант, весь будинок тримати,
А з морськими гостями-вітрами
Новосілля веселе справляти.
На будинку встановлять антени.
Наче мушлі з душею морською,
Вони будуть ловити для мене
Крики чайок і гуркіт прибою.
Де б не був я — в долині чи в горах,
Моє серце — на березі моря.
Там на березі біля причалу,
Де із хвилями грається вітер,
Черканув я об камінь металом –
Аж посипались іскри з граніту.
Може, в нього від іскри заб’ється
Заколисане хвилями серце,
Заворожене шумом прибою,
Запечатане сіллю морською.