|
|
   |
В царській Росії відзначати сторічний ювілей Тараса Шевченка було офіційне заборонено. Хоча демократично налаштована інтелігенція, студентство не лише в обох тодішніх столицях імперії, але й у глибинці — від західних земель до Зеленого Клину на Далекому Сході, на Кавказі й середньоазійських територіях вшанували пам’ять і творчість Кобзаря — всупереч цензурним й адміністративним утискам.
200-річний шевченківський меморіал в путінській Росії фактично відмінений, сплюндрований відторгненням Криму, військово-терористичним захопленням частини території суверенної України на сході. Низькопоклонницька російська «еліта» знавісніло паплюжила (і дотепер продовжує) український Майдан, революцію гідності та свободи. Сьогоденні чорносотенці виступили проти багатонаціонального українства, що стало на захист батьківщини, політичної спільноти. А отже — пішли наступом на Шевченка — ідейного вождя Майдану.
Було б непоправною помилкою, якби ми в Україні відклали на 2014 рік все те, що годилося б зробити на честь історичної шевченківської дати. Розумні й передбачливі культурологи, мистецтвознавці, філософи вже з пори проголошення Незалежності України розпочали визволяти нашого Генія з брану компартійної ідеології, зчищати з його творчості цензурну корозію. Шевченкознавство збагатилося новаторськими, суголосними з суспільними запитами дослідженнями, зокрема Івана Дзюби, Юрія Барабаша. Завершено випуск дійсно повного наукового видання 12 томів творів Тараса Григоровича — поезії, прози, його живописно-графічної спадщини, листування. В шести томах вмістилася «Шевченківська енциклопедія», — тепер маємо подбати про перевидання її належним тиражем. Вперше за приблизно 150 років на книжковому ринку вдосталь «Кобзарів» — і в подарункових варіантах, і в економ-версіях.
Величезний масив роботи виконали шевченкознавці — і в аспектах герменевтики, і в порівняльних планах, і в ретельному «вилущуванні» глибинних сенсів словотворчості поета з метою визначення первнів національної ідеї.
Григорій Клочек як літературознавець сформувався в середовищі одеської університетської школи, яка в другій половині ХХ століття пріоритетно фокусувалася на студіях маєстату «Кобзаря». Вже в 90-х роках він друкує в журналі «Кур’єр Кривбасу» низку статей на допомогу викладачам літератури в школі — виводячи «на екран» свій коментар до поетики Пророка. Перегодом ці статті вийшли окремою книгою. Схвально зустріли в дослідницькому і педагогічному середовищах збірники студій Клочека «Поетика візуальності Тараса Шевченка», «Емоціональний інтелект Тараса Шевченка».
Підсумкова тематична збірка Григорія Дмитровича «Шевченкове Слово: спроби наближення» задовольнить запити і сучасного інтелектуала, і педагога-методиста, і вдумливого читача.
Такий підхід і визначає інноваційність дослідницьких технологій автора книжки, завдяки якій стає можливим новітнє прочитання поезій Тараса Шевченка. Розроблені та застосовані Григорієм Клочеком дослідницькі прийоми є пріоритетними не тільки у вітчизняному, а й у світовому літературознавстві. Без них не вдалося б здійснити прориву до сучасного розуміння творчості Шевченка. Саме завдяки новим дослідницьким підходам розкривається неперевершене за своєю майстерністю Шевченкове мистецтво живописання словом. Автор студій не декларує «секрети» поетичного слова нашого національного генія, а розкриває їх, пояснюючи при цьому як, якими способами слово поета здійснює вплив на свідомість читача.
У статті «Новий завіт українського народу. 150-річчя «Кобзаря» Дмито Павличко з властивим йому темпераментом пише:
«Ясно усвідомлюємо, якщо ми не вмерли досі, падаючи і згинаючи від стронцію рабства свої побиті кості, якщо наші хребти випрямляються, а наша мова починає пульсувати в наших жилах і прибуває щодня здоров’я, і міцнішає відчуття свободи, і людська гідність наповнює наші серця — то це, насамперед, заслуга Шевченка, заслуга маленької книжки, що з’явилась в Петербурзі весною 1840 року, книжки, яка, не міняючи своєї назви, збільшувалася, щоб стати українською Біблією...».
Так, Шевченко явлений Україні, українцям на всі часи. Але дослідницька інтуїція
Г. Клочека, його методологічна оснащеність, схильність до провидчих заглиблень у першотекст дозволяють зробити висновок про гостросучасність образності й змісту не лише хрестоматійних творів Шевченка, але й тих, які несправедливо «переміщувалися» на периферію дослідницьких зацікавлень. Разом із Григорієм Клочеком робимо висновок: «Кобзар» висвічує на свій лад не лише кожна епоха чи історичний злам. Небайдужий, спостережливий читач з кожним наближенням до Шевченка доходить до глибших висновків, проектуючи їх на своє життя і сподівання. Славетний наш сучасник, графік Василь Лопата завершивши корпус ілюстрацій до творів Тараса, щиро зізнався: «Я йшов до свого Шевченка довго. Від зухвалої студентської мрії, першої спроби ілюструвати окремі поезії, балади до останнього, оригінального видання «Кобзаря»... Одначе, тепер я бачу цю жадану книгу вже іншою».
Воістину, творчість Шевченка незглибима і невичерпна. Вона допомагає сучасникам будувати нову Україну, де в сім’ї вільній, новій ми долаємо незгоди і негаразди, відстоюємо честь і незалежність Батьківщини. Бо Тарас Шевченко — поет ХХІ століття, як справедливо висловилася культуролог Оксана Пахльовська. В такому ж контексті розглядає Шевченка Григорій Клочек у своїй монографії.
Анатолій Глущак