|
|
   |
На великій міжнародній виставці 1967 року у Монреалі хітом були керамічні фігурки народних майстринь з Одеси сестер Ольги Шиян і Анастасії Остромецької. Їх охоче купували відвідувачі, особливо ж українська діаспора. А чиновники від культури з Києва роздаровували унікальні вироби міністрам, мерам і метрам — серіями і ансамблями. Ще б пак — чародійки на Пересипу три місяці практично без вихідних, натхненно творили колекцію свого життя.
Скажемо і таке: сестри до кінця віку кожної жили на території керамічного цеху одеських художників з 1939 року — тулячись в хатинці з глиняного долівкою і грубою-піччю. На 1994 рік їхня пільгова черга в Ленінському райвиконкомі мала номер 2589-й!..
Таки треба скласти повний реєстр злочинів радянської імперії проти української культури, духовності, традицій народу. І не обмежуватися повсякчасним нагадуванням про «Розстріляне відродження». А знищені кобзарі, яких зібрали у Харкові ніби-то на «з’їзд»! Також сплюндровані музеї — зокрема «Степова Україна» і музей єврейського мистецтва в Одесі. Величезні втрати в кінематографі, музиці, народних ремеслах.
У 1962 році Ольгу Галактіонівну прийняли до Спілки художників, позбавивши такої можливості її сестру. Чи не їхній успіх у Монреалі став причиною, що померли обидві фактично безхатьками, не мали можливості передати своє вміння дітям і онукам? Так, як це зробили батьки у славетному селі Опішне, столиці гончарства на Полтавщині і в Україні — поки не померли від голоду в 1933 році.
Пам’ятаймо про це, згадуймо не лише в ці вересневі дні — коли минає сота річниця від народження Ольги Галактіонівни Шиян, якій тодішня влада не дала одержати навіть початкової освіти...
Фото Олега Владимирського