|
|
   |
У 2014 роцi українцi мали б почуватися на конi — згiдно зi схiдним календарем. Але, мабуть, нам трапився норовистий i необ’їжджений скакун: не слухається анi урядового повiддя, анi «гаття!» вчорашнiх вiдчайдухiв-майданiвцiв. А вже й середина лiта проминула, а переправа на берег успiху — ще попереду... Що вже й казати про малопомiчну химерiю пегасiв!
11 липня минуло 75 рокiв з дня народження поета Бориса Нечерди. Зранку його могилу вiдвiдала невелика група журналiстiв i художникiв — майже незмiнна за складом протягом 16 посмертних лiт. Того ж дня в Лiтературному музеї вiдбувся меморiальний вечiр пам’ятi лiтератора, творчiсть якого була вiдзначена Нацiональною Шевченкiвською премiєю. Зi щемливими спогадами про Нечерду подiлилися з присутнiми його молодший побратим, також Шевченкiвський лауреат Тарас Федюк, лiкар i поет Олександр Ляшко. Живописець Володимир Кабаченко розповiв про роботу над картиною-реквiємом «Просмертя Бориса Нечерди», третiй, остаточний варiант котрої вже був представлений на виставках в Одесi та Києвi.
Знайшов час для пошанiвку поета-шiстдесятника народний депутат Сергiй Гриневецький, котрий ще змолоду, в Роздiльнiй, познайомився з Борисом i його самобутнiм талантом.
Цiлком доречною в Золотiй залi музею була експрес-презентацiя збiрки вiршiв Юрiя Островершенка «Ляпас яструба». По-перше, на обкладинку автор винiс назву нечердинського вiрша з лауреатської «Останньої книги». По-друге, в кiнцi вiршованого томика подав свою новелу, присвячену Борисовi Нечердi. А по-третє, вмiстив аркуш-автограф наставника «Замiсть переднього слова», що благословляв дебютну збiрку Юрiя «Вхiдчини».
Серед присутнiх в музеї було чимало незнайомих облич. Це означає, що Нечерда присутнiй у пам’ятi прихильникiв вартiсної поезiї, в контекстi сучасного лiтературного життя. А чим пояснити, що в залi було двоє (!?) членiв Нацiональної спiлки письменникiв України? Жодного з правлiння мiсцевої органiзацiї, разом з новим керiвником. Пiдозрiло «збувши» примiщення i майно колективу, цi 7-8 лiтераторiв вже не перший рiк зазiхають на кошти платникiв податкiв — мiсцевi та всеукраїнськi стипендiї, премiї, видання власних книг за рахунок обласного бюджету. За останнi 10 рокiв з жодної областi України не поступало стiльки безперспективних представлень на здобуття Шевченкiвської премiї, як з Одещини. «Облога Києва», вибивання сумнiвних рецензiй на некондицiйнi твори принесли негативний результат: маємо одного двiчi i ще одного тричi-не-лауреата.
То це причина не вiдвiдати ювiлейний вечiр поета, який поклав на олтар вiтчизняного красного письменства вагомий доробок, докладав старання для збереження вогню творчостi в Одесi?
Одеська письменницька органiзацiя вже тривалий час не виконує мiсiю жертовностi й лицарства, заповiданих Шевченком. Чи могли собi уявити нашi предтечi-учителi Василь Фащенко, Володимир Гетьман, Iван Рядченко, Андрiй Недзвiдський, Євген Бандуренко, Степан Ковганюк (власне, цей список бiльший вiд перелiку нинi сущих лiтераторiв), що ми не зберемося разом в день 200-рiччя Кобзаря? Нещодавнi керiвники органiзацiї не знаходили часу провiдати могили покiйних колег, не вважали своїм обов’язком хоча б зрiдка спiлкуватися з їхнiми родинами. На початку нинiшнього лiта «Лiтературна Україна» привiтала з ювiлеєм... вже бiльше двох рокiв покiйного I. Ч. «Оказiя» така ж ошелешувала ранiше колег i рiдних Р. Ф. i А. Ш. Кожного разу про смерть письменникiв дiзнавалися випадково, через пiвроку — рiк пiсля поховання. Штаб на Бєлiнського, 5 все рiдше спромагався на публiкацiю некрологiв чи бодай коротких спiвчуттiв, нехтував службовим обов’язком повiдомляти про вiдхiд у позасвiти лiтнiх хворих колег, — то ж у Києвi вони залишалися «в строю»...
Не можу далi стримувати гнiв i образу на Геннадiя Щiпковського, котрий упродовж десятирiчних, систематичних навiдувань до примiщення видавництва «Чорномор’я» анi разу не пiднявся на 8-й поверх, де 24 роки вiдпрацював на редакторськiй посадi журналiст i письменник Борис Дерев’янко. Ницiсть, громадянська ницiсть чи результат полiтично-чиновницької зомбованостi?
Нинi обласна письменницька органiзацiя фактично бомжує, не маючи нi юридичної, нi поштової адреси. Колись один з найперспективнiших, творчо активних колективiв нинi уражений депресивною роз’єднанiстю, яка спричиняє загрозливе безпам’яття... Призвiдцi такої ганебної ситуацiї вiдомi, i вони заслуговують не лише образного «ляпаса яструба».
Нещодавно була спроба зiбрати загальнi збори. Прийшла третина членiв спiлки, а це — брак кворуму, неможливiсть прийняття статутних рiшень. Отака диспозицiя напередоднi 80-рiччя НСПУ, яке випадає на середину серпня. А були ж одесити пiвсторiччя на конi.
Анатолiй Глущак. Член НСПУ з 40-рiчним стажем