|
|
   |
Значну частину живописного доробку Володимира Кабаченка складно історично атрибутувати: в сенсі прив’язки зображеного до усталених хронологій. Типу — коли ще звірі говорили, чи коли були — з’являлися птахолюди, чи коли «мисляча тростина» почала осягати животворну надійність світла і вогню... А за яких часів живо спілкуються три круки на тлі освітлених призахідним сонцем чорноземних пагорбів (картина «Надвечір’я», 1999 рік)? Вони віщують прихід у Дике поле українців чи тривожаться про їх долю — незалежність у ХХІ столітті?
У монографії «Степові сaprichos. Володимир Кабаченко» мистецтвознавці Андрій і Ольга Тарасенки переконливо охарактеризували типологію образної системи одеського художника. Це шість своєрідних номінацій-розділів: «Птахо-люди. Космогонічний міф». «Дім і світобудова. Вікно. Світло». «Козаки. Зв’язок з пращурами». «Танець. Тема екстазу». «Мотив вершника». «Архетип хреста».
Робимо висновок, що змістовно полотна Кабаченко перегукуються не в координатах синхроністичних стадій, а в обширах національної міфокосмології, української посполитої ментальності.
Індивідуальність манери письма, художнього мислення і навіть передбачення задумів дотепер були дистанційовані від професійних канонів, аксіоматичних знань. Митець довіряв своїй фантазії, по-сучасному кажучи — «чуйці». А тому не боїться запитання: «Як виглядатимуть людські фігури з картин, якщо б спробувати їх вписати в коло — за класичним зразком?». Бо довіряє нелінійній художницький геометрії.
Останнім часом Володимир Кабаченко поєднує фігуративний живопис з пейзажним. Власне, прокладає нове творче русло. Його пленарна панорама заповнюється краєвидами Придніпров’я побіля Хортиці, Кам’яної Могили, історичних замків Львівщини, топосної своєрідності Чорномор’я — від Інгульця до Дунаю, української Балаклави, виднокола Молдови і Румунії.
І несподіванка! Володимир Петрович в новій іпостасі являє академічну виучку в композиції, побудові та пропорціях переднього і дальнього планів, у прийомах колористичного розмаїття. Кабаченко-пейзажист заповідається потужно, з добре каліброваною оптикою бачення світу. Прихильники його таланту вітають таке перезавантаження. А майже одночасні авторські виставки у Музеї сучасного мистецтва на вулиці Бєлінського і в арт-кафе «Cальєрі» на Ланжеронівський — ще одне свідчення зміни напрямку творчості.