|
|
   |
Захлипа дощ,
Шкрябне у шибку вiтер.
»Не плач, не плач», — лунає в унiсон.
Негода тут, негода — в рiднiм свiтi.
Нейтральна смуга помiж нас, кордон.
Не плач за тим...
Хоч там життя прожите.
А жить — одне, а iнше — доживать.
Тому молися, щоб доспiло жито
Й усе — до колоска — змогли зiбрать.
А ти не там!
I туги злюща сила
Тебе, мов цiп,
Товче, товче, товче...
Тож молишся,
Щоби земля вродила?..
На Батькiвщинi. Вдома. Де ж iще?!
Як час настав —
I рушив я до Бога, —
Три ангели враз перейшли дорогу.
Один питає: «Ти куди iдеш?..»
Питає другий: «Що туди несеш?..»
А третiй не спитався анiчого.
Чи був нiмий,
Чи знав, що я — до Бога.
Чекати цi десять хвилин —
Задовго, задовго! З низин
Пiднятися встигнуть тумани
На вишнi, на без, на ясмин, —
Насипало раптом нежданих,
Запiзнених десять хвилин.
Нарештi майнеш у вагонi.
Аж ось: бiжимо по перонi,
Милуємось довго —
Аж десять хвилин!..
Позаду все тоне:
i вишнi...
i без... i ясмин.
Нi аксiом. Нi теорем.
Споживок у цiнi.
Що Бог пошле — їмо i п’єм,
А не пошле — то й нi.
Чи то пiдвал, чи зимний дах,
Таким нема житла, —
I всюди гiрко-кислий пах,
Пригара, пил, iмла.
Нi аксiом. Нi теорем.
Олiя. Хлiб. Часник.
Гаразд: тут кожному гаплик...
— Чи й далi поживем?
Сумую-згадую в журбi.
Святкую — у святошнiй скрусi.
О, Україно! Я тобi
Навiть за горами вклонюся.
Це пам’ять дорога нам двом:
Адже не згадують немилих,
Адже вартує не фантом,
А згукiв мов
Живлюща сила.
Коли мене мордують втрати,
Тебе, рiднизно, далебi,
Прикушую, солонувату,
Немов кровинку на губi.
Переклади з бiлоруської Анатолiя Глущака