|
Сніг скропила гаряча кров,
Наче ягідками з калин.
Передайте мені перо,
Піднімуся і я з колін.
Не відношу себе до слабких,
Бо не прощено до цих пір,
Як смертили дідів Соловки,
Як стріляв у батьків Сибір.
Я історію ту прожив,
Тому знаю в лице холуїв:
Гвалтували її чужі,
Яничарили ж більш свої.
Будь же проклятий світ чуми
Двоголових царських орлів!
Хай захрипнуть навік сурми
Серпо-молотних таборів!
Щоби рабське зірвать тавро,
Викликаю на себе грозу —
На одному кінці перо,
А на іншому — наш тризуб.
Землі розтягли пани лукаві —
їх за гріх ніхто й не торсоне.
Незалежність, браття, — не забава!
Не залежуватись — головне!
Знову манять пряником з білбордів,
Кнут проте нікого ж не мине.
Незалежність — це не злука з чортом!
Не залежуватись — головне!
Мама уві сні торкне за руку:
«Бюлетень візьмеш — згадай мене.
Незалежність — то твої онуки!
Не залежуватись — головне!».
В собі залишу вечір цей на потім.
Зірок забуду шепіт до пори.
Щоби з тобою, доле, говорить,
Мені не треба бути поліглотом.
Зажди! Я поділюся по-синівськи
Скоринкою з пічного калача.
Не змусять нас ніколи до мовчань,
Бо думаємо ми по-українськи.
З джерел домашніх напою Пегаса.
Ти погарцюй на ньому залюбки,
Почуй, як з Січі кличуть козаки,
Як б’є натхненно степ у тулумбаси.
В петлицю приколю собі калину.
На прю, мій вірше! Хай почує світ —
Люблю «звезда с звездою говорит»,
Але коли та бесіда на рівних.
Що там сталося за ніч?.. А випав сніг.
Нанесло його під вікна не на жарт.
Трохи біль у грудях начебто затих.
Відпустив мене сповна безжальний жар.
Хтось долонею торкався до чола.
Хтось до серця мого вухо прикладав.
Хтось молився, як над квіткою бджола.
Пахло ладаном, кропилася вода.
Непогода на річках моїх судин.
Непогода з голови до самих ніг.
Хтось навідувавсь... і був я не один...
Пам’ятаю лиш у косах мами сніг.
Піджак, що зшив з трофейного сукна,
Йому побільшав за останні роки.
Ще хата є, та й то — одна морока,
Готова в землю лізти, мов труна.
Так довго він сидить на самоті.
Вже й не болять, не ниють давні рани.
Бува, приходять на 9 Травня.
А що з вітань? Одні слова пусті!
Такий старий, що він уже й не злий.
Але йому в душі нема спочину:
Не витерпіла двох смертей дружина,
Ще із Афгану й трун не привезли.
Близнят його ніяк не пощадила,
Не вимолила доля у війни.
Пішли утрьох, пішли в одну могилу
Дружина і соколики-сини.
Тепер щоранку, як заграє небо,
Він ледь ступа по цвинтарній землі,
Медалі, як розплюскнуті кулі,
Йому печуть за все, за всіх, за себе.
Вернувсь... Собаку з цепу — хай біжить!
Простився із вечірньою зорею.
Зайшов до хати, мов до мавзолею.
Погасла свічка. Вже несила жить...
і неповторне виллється в печаль,
і в радість обернеться те, що сталось.
В степу вуста гірчив нам молочай,
Проте удвох нам солодко кохалось.
То ж ти мені укотре повтори
Про літа золотаві витинанки
Сухолиманських пряних вечорів,
Настояних ущерть на забаганках.
...Он зірка знову падає з небес,
і весла шурхотять по очерету.
і світ старий, і знову світ увесь
Уже налаштувався до банкету.
Загорне ніч усе у свій хітон,
Мов тайна, все лишиться несказанним:
і парубка настирний баритон,
і солод-зойк дівочого сопрано.
Так зі мною інколи трапляється —
Мну космічну зоряну парчу.
Намотавши промінець на палицю,
Сонцем навкруг тебе закручу.
Вийду в Всесвіт, стану за одвірками,
Понакличу з вічності стрижів.
Стань для мене... будь для мене зіркою,
Щоб до тебе я завжди тяжів.
Ти моя стратегія і тактика.
Ти моя і більше нічия.
Хай в найдальших закутках Галактики
Знають Зірку на твоє ім’я.
Натішиться життя світанком врунистим
і клунок літ закине за плече,
А доброта залишиться й по юності,
Хай будь-що: дощ чи заметіль січе,
її за гроші не купить на ярмарку,
Не виблагать її ні з яких прощ.
Але ж, бува, пече вона, мов задирка,
Як та — із гасел політичних площ.
Ненавиджу я в них лукавства порослі,
Ненавиджу підступність їхніх дій!
Як то недобре, як то не по совісті
Спекулювати їм на доброті!
Мене не так навчали тато з мамою...
За гідність служить сива борода:
Нехай сорочка видасться останньою,
Без упереджень я її віддам.
Бо доброта — то безкорисна сила є,
Вона чарівна в будь-які літа.
і навіть зморшки мають буть красивим
В яких посіла місце доброта.
Є речі, що лишаться незнищенними,
і я до них ще змалечку горнусь,
Бо доброта... Та що казати ще мені?
Лиш придивіться до своїх бабусь!