|
Такий екскурс варто починати оглядом бібліографічних і видавничих картотек, довідників, полиць. Ім’я Шевченка вперше було звідомлено одеситам у друці 1844 року газетою «Одесский вестник» 26 січня в рекламній оповістці. Мова йшла про розповсюдження окремого видання поеми «Гайдамаки». Далі — велика перерва, цензурна по суті, у зв’язку з відбуванням Шевченком заслання-солдатчини. Аж 1860 року вигулькує знову в «Одесском вестнике» хронікальна замітка про вихід нового петербурзького видання «Кобзаря», а відтак і альманаху «Хата» з віршами Тараса Григоровича.
Незадовго до вічного спочинку Кобзаря та ж газета видрукувала огляд першого номера журналу «Основа», на сторінках якого поет ще встиг побачити публікацію власноруч поданих віршів. 28 лютого (за старим стилем) 1861 року «Одесский вестник» друкує телеграму про смерть в Петербурзі Шевченка. В подальшому одеські газети інтенсивно подають матеріали про його життя і творчість, вшанування його пам’яті та догляду за могилою, збір коштів на заснування народної школи імені Шевченка.
Лавиною публікацій відгукнулись одеські газети на заборону тодішньої влади відзначати І00-річчя народження Тараса Шевченка на теренах всієї імперії. Адже демократична різнонаціональна інтелігенція, студентство, прогресивні письменники і журналісти добивалися дозволів на прилюдні акції, протестні демонстрації — особливо в університетах, щодо вшанування Кобзаря. Крім одеських «адрес», газети широко передруковували повідомлення, як громадськість бореться з цензурою, поліцією, градоначальниками і губернаторами. Глибоко і концептуально розглянув антишевченківську суть режиму журналіст і в майбутньому видатний громадський діяч Володимир Жаботинський у статтях «Две годовщины: памяти Шевченка» («Одесский листок), «Уроки юбилея Шевченко» («Одесские новости»), які не втратили актуальності досьогодні.
Піонером випуску творів Шевченка окремими книгами став одеський видавець Євтимій Фесенко — починаючи з 1888 року. Це були збірочки на 30—60 сторінок. А відомий дореволюційний «Кобзар», укладений Василем Доманицьким, побачив світ як перевидання на 703 сторінки лише у 1919 році. Наукову бібліографію української Шевченкіани заклав одесит Михайло Комаров — його загальний покажчик побачив світ 1883 року, а 1903-го — систематизовані публікації в збірнику «Шевченко в літературі та мистецтві». Комаров був також укладачем збірки «Вінок Т. Шевченкові із віршів українських, галицьких, російських, білоруських і польських поетів» (Одеса, 1912 р.).
Шевченкознавчі дослідження на півдні почалися зі скромної книжечки активного пропагандиста творчості Шевченка Олексія Андрієвського «Тарас Григорьевич Шевченко в отзывах о нем иностранной печати» (1879 р.).
В радянські часи центром наукового шевченкознавства був університет, де працювали високоосвічені фахівці
В. Ф. Лазурський, Р. М. Волков, Б. В. Варнеке — це 20—30 роки. У післявоєнну пору одеські вчені А. В. Недзвідський, Г. А. В’язовський, К. Ю. Данилко, І. М. Дузь, М. О. Левченко, В. З. Несторенко підготували наукову біографію Великого Кобзаря, яка вийшла двома виданнями.
Воістину неосяжна образотворча Шевченкіана митців, які навчалися, працювали в Одесі, брали участь у місцевих виставках. Почнемо з маловідомого. Скульптор Борис Едуардс, який навчався ще в школі рисування і креслення, потім в академії мистецтв у Санкт-Петербурзі, у 1885 році відкрив виставку своїх творів у приміщенні теперішньої мерії. Особливу увагу відвідувачів і преси викликала теракотова статуетка «Катерина» — за мотивами відомої поеми.
Рецензент мiсцевої газети вiдзначав: «Катерина» — нещасна героїня загальновiдомої поеми Т.Г. Шевченка, у якiй талановитий скульптор вiдтворив у щасливо схопленому психологичному моментi всi означенi поетом iндивiдуальнi й нацiональнi риси закоханої душi української поселянки». Ми друкуємо поряд рiдкiсну фотографiю цього твору Б. Едуардса, даючи змогу порiвнювати художнiй образ, втiлений автором поеми i в живописному портретi героїнi з лiпленням Едуардса. Вiн виставлял «Катерину» ще раз в Одесi, а потiм i в Академiї мистецтв.
Леонiд Пастернак, батько росiйського поета Бориса Пастернака, створив два рисунки аквареллю i олiвцем «Т. Г. Шевченко i Айра Олдрiдж», що натепер зберiгаються в Нацiональному Шевченкiвському музеї. Микола Пимоненко рисував iлюстрацiї до низки творiв Шевченка, був членом журi конкурсу пам’ятника поетовi у Києвi (1910 р.).
На межi ХIХ i ХХ столiть багато працював над мотивами Шевченкiани Амвросiй Ждаха. У портретнiй галереї видатних дiячiв нацiональної лiтератури i культури Михайла Жука вирiзняються зображення Тараса Григоровича. Три з них представленi в колекцiї одесита Тараса Максим’юка.
У другiй половинi ХХ столiття яскравими станковими полотнами з центральною фiгурою Шевченка вiдзначилися Михайло Божiй, Костянтин Фiлатов, Олексiй Попов, скульптори Олексiй Копйов, Микола Степанов. Iлюстрацiї до повiстi «Художник» створив Iгор Марковський.
Здається, набагато частiше, нiж в останнi десятилiття, на сценах одеських театрiв актори пiд орудою родоначальникiв українського театрального мистецтва П.К. Саксаганського, М.Л. Кропивницького, М.П. Старицького грали «Назара Стодолю».
Анатолiй Глущак