|
|
   |
Чим запам’ятався 2013 рiк для творчої iнтелiгенцiї Одеси? Столiтнiй ювiлей вiдзначила музична академiя iменi А. В. Нежданової — пенати корифеїв музичної педагогiки i альма-матер тисяч талановитих спiвакiв i виконавцiв, чия творчiсть вiдома на усiх континентах планети. Майстри пензля i рiзця святкували 75-рiччя створення обласної органiзацiї. У листопадi на Одеськiй кiностудiї була презентацiя реконструкцiї апарата, за допомогою якого наш земляк Йосип Тимченко 7.11.1893 року уперше в свiтi демонстрував «рухомi кадри» фiльмосюжетiв «Галоп вершникiв» i «Метальник списа». Наше мiсто має моральне право йменуватися пiонером свiтового кiнематографа, не оспорюючи запатентованого бiльш як на рiк пiзнiше винаходу братiв Люм’єрiв з Францiї. Шевченкiвською нацiональною премiєю на початку року був вiдзначений режисер Дмитро Богомазов: один з трьох номiнованих його спектаклiв поставлений на сценi Українського музично-драматичного театру iменi В. В. Василька. Звiсно ж: життя не є суцiльним ланцюгом свят, трiумфiв, подоланих вершин. У 2013 роцi пiшли з життя нашi колеги i друзi, чеснi служителi мистецтв i культури — й це наш спiльний бiль, спiльна терпка пам’ять. Перестала виходити газета «Юг». З чиєїсь недоброї волi стали безхатченками лiтератори — обласна органiзацiя Нацiональної спiлки письменникiв України. Журба i радiсть обнялись, як писав поет...
Якими подiями, звершеннями i помислами був наповнений рiк, що добiгає свого кiнця, для найкрупнiшого творчого спiвтовариства в Одесi — органiзацiї художникiв? Про це Анатолій Глущак розмовляє з головою правлiння спiльноти, народним художником України Анатолiєм Олександровичем Горбенком.
— Органiзацiя, котру ви очолюєте, чи не найкрупнiша серед творчих об’єднань областi. До яких подiй року була прикута увага усього художницького колективу?
— У другiй декадi травня вiдбувся VI з’їзд Нацiональної спiлки художникiв України. Цей форум проходив у мiстечку Седнiв на Чернiгiвщинi, на землi, освяченiй перебуванням нацiонального генiя Тараса Шевченка, увiчненiй рукою поета-художника. Седнiвський край оголошений заповiдною природоохоронною зоною, тут десятилiттями збираються на творчi пленери майстри образотворчого мистецтва. Тут делегати з’їзду прискiпливо, об’єктивно оцiнювали досягнення в царинах живопису, скульптури, графiки, декоративно-прикладного i монументального мистецтв. Українське мистецтво шановане народом, є гордiстю державних i народних музеїв, галерей. Митцi з обох берегiв Днiпра впевнено здобувають визнання на зарубiжних виставках, вiдомих бiєнале, найпрестижнiших аукцiонах.
Все частiше виходять альбоми, каталоги, монографiчнi дослiдження, в яких фiксуються i розкриваються вершиннi здобутки як колег-сучасникiв, так i художникiв попереднiх поколiнь i епох. Ми вбачаємо серйозним випробуванням нашого потенцiалу участь у найближчих виставках, присвячених iсторичним ювiлеям мiжнародного значення — Тараса Шевченка, Володимира Мономаха, Iвана Котляревського.
Одеська органiзацiя володiє серйозними майновими об’єктами (житловi будинки, майстернi, виставковi примiщення), ми створюємо цiннiснi художньо-естетичнi полотна, скульптури, пластику. I розраховуємо на належну затребуванiсть результатiв пошукiв i працi з боку суспiльства i влади. Прозорiсть i демократизм в повсякденнiй роботi правлiння органiзацiї, її секцiй, виставкому, котрий оновлюється щорiчно, сприяє утвердженню атмосфери взаємної вимогливостi, психологiчної рiвноваги, пiдконтрольностi. А загалом з’їзд шукав вiдповiдi на непростi виклики часу, визначав продуктивнi джерела i засоби мотивацiї творчої, вiдповiдальної працi кожного художника.
— Потужний стимул дала рiзнобiчна пiдготовка до ювiлею органiзацiї. Про це свiдчила iнтенсивнiсть i яскравiсть iндивiдуальних i групових виставок, активiзацiя мистецтвознавчої аналiтики...
— Так, домiнантою 2013-го став 75-рiчний ювiлей заснування обласної органiзацiї художникiв. Було вирiшено провести оглядовi виставки усiх п’яти секцiй. Ми побували в майстернях, товариськи поспiлкувалися з тими, хто з рiзних причин не виявляв активностi до прилюдного показу своїх творiв. Ювiлейнi звiти перед земляками стали відбiрковими для великих оглядин колективних досягнень одеситiв у Києвi.
На ювiлейну виставку у столицi вiдiбрали пiвтисячi рiзножанрових творiв. У Центральному будинку художникiв в п’яти залах експонувалися 450 полотен, графiчних робiт, скульптурної пластики, декоративно-прикладних зразкiв. Обласна держадмiнiстрацiя надала безкоштовно автобус — i 60 художникiв мали змогу побувати на цьому київському вернiсажi.
Презентацiя наших творчих досягнень викликала iнтерес шанувальникiв образотворчостi, професiйну зацiкавленiсть столичних колег, мистецтвознавцiв, колекцiонерiв, Високу оцiнку нашому звiту дало керiвництво Нацiональної спiлки художникiв, голова НСПУ Володимир Чепелик, Мiнiстерство культури України. Визнанням успiшної роботи з молодими талантами в одеськiй органiзацiї став прийом до лав спiлки 22 пошукачiв членства в НСПУ. Безпрецедентний приклад, який червоним пам’ятним рядком увiйде до лiтопису нашої органiзацiї. Протягом року досвiдченi майстри Олег Волошинов, Михайло Пархоменко, Олександр Стовбур, Вадим Целоусов, молодшi колеги — Наталiя Лоза i Петро Нагуляк удостоєнi звання заслуженого художника України. На сьогоднi таку почесну вiдзнаку мають 28 колег. Ще троє — Альбiн Станiславович Гавдзинський, Юрiй Аркадiйович Гальперiн i ваш спiврозмовник — народнi художники України.
— В минулому художники мали творчi вiдрядження в Прибалтику, на Урал i Далекий Схiд, до Середньої Азiї чи на Кавказ. Це розширювало їхнiй мистецький кругозiр, збагачувало колористичну палiтру, надихало етнiчною своєрiднiстю i захоплюючими пейзажами. Нинi Спiлка художникiв таких можливостей надавати не може. Чи є якiсь компенсатори «їзди у незнане»?
— По-перше, частина митцiв завжди були i є вродженими мандрiвниками, їх не зупинять анi безгрошiв’я, анi вiзовi складнощi. Ось кiлька прикладiв з нашого середовища. Альбiн Гавдзинський i покiйний Володимир Литвиненко здiйснили кiлька творчих поїздок до Європи i Пiвнiчної Америки. Їхня висока майстернiсть, вмiння опановувати i вiдтворювати на полотнах нове середовище, зокрема урбанiстичнi пейзажi, викликали захват, породжували попит. А отже, одесити могли проживати в готелях, не морочитися про фарби i полотно, та ще й надихатися рiзноманiттям вражень. Генадiй Гармидер привозив альбоми якiсної графiки з Афiн i Парижу. А є прихильники одної мiсцини чи регiону.
Не забуваймо також, що Україна — найбiльша за територiєю країна Європи. В усi чотири пори року свiй чар i таїну випромiнюють Карпати i Причорноморський степ, Полiсся i Подiлля, Слобожанщина i Донбас, узбережжя Криму, Азовського моря, гирла Дунаю, Днiпра, Хортиця, плеса лиманiв i озера Свiтязь... Щороку шириться географiя пленерiв. 40 художникiв минулого лiта два тижнi працювали в Бiлгородi-Днiстровському i його околицях. Саме в неформальнiй обстановцi виникає здорова змагальнiсть, зав’язуються тривалi контакти, щедро розкриваються секрети творчостi.
Пiсля пленерних пильнувань, пiсля виснажливих пошукiв у майстернях твiр має пройти апробацiю виставкою, особливо важливо — колективною, «багатоголосою». А рiвень виставки визначається критичною масою високомистецьких творiв. Я вже зупинявся на нашому звiтi у Києвi. А наразi не можу не подiлитися радiстю за колег з секцiї живопису. Саме в цю передрiзв’яну пору вони «делегували» свою виставку до Москви — на показ у центрi сучасного мистецтва в районi Цвiтного бульвару. Представленi усi вiковi групи, зокрема, ветерани Леонiд Шилов, Григорiй Палатников, Свiтлана Крижевська, Микола Прокопенко, досвiдченi Микола Овсiйко, Володимир Кабаченко, Вiктор Сапатов, Петро Нагуляк, вiд наймолодших — Тетяна Бродецька, Iван Савенко. Повний перелiк презентантiв — у спецiальному альбомi, одну зi вступних статей до якої написав президент академiї мистецтв Росiйської Федерацiї Зураб Церетелi. Ця виставка i альбом — щирий i щедрий жест росiян!
— Це правда — нове столiття iнтенсифiкувало виставковi можливостi митцiв, сучаснi технологiї звели вiч-на-вiч зацiкавленого прихильника того чи iншого жанру чи стилю образотворчостi з автором, полегшили промоцiю, кажучи по-сучасному, контенту. Анатолiю Олександровичу, як використовує цi можливостi одеська органiзацiя?
— Якщо висловитися вiд iменi художникiв старшого вiку, то змiни разючi. Навiть маститi автори мали вузькi можливостi поцiнування своєї творчостi громадськiстю. Виставки влаштовувалися дозовано, з переважанням iдеологiчно-датського спрямування, де «правили бал» помпезнiсть i пафос. Держава видiляла музеям кошти для закупiвлi апробованих творiв, але їхня доля була — запасники. З фондiв мiнiстерства культури живопис i графiка могли потрапити в готелi, будинки культури, офiцiйнi установи, а в кращому разi — як подарункова складова — при проведеннi днiв Української культури i лiтератури в союзних республiках та за кордоном. Персональнi каталоги та iлюстрованi нариси творчостi були малоформатнi, з неякiсною кольоровою полiграфiєю. Це викривляло покажчики якостi та орiєнтири професiоналiзму. А от коли до Одеси почали навiдуватися фаховi колекцiонери з Японiї, вiдбирати у майстернях з накопичених напрацювань десятки полотен, влаштовувати з надбаного в Українi успiшнi виставки, невдовзi надсилаючи авторам добротно вiдрукованi каталоги i альбоми, багато хто зрозумiв, чого вартує їхня творчiсть i унiкальна одеська школа живопису. Ця кiлькарiчна успiшна промоцiя мистецької Одеси в країнi найпередовiших технологiй i авангардного ринку стала креативним iмпульсом i для тодiшнiх студентiв художнього училища, i для бiльшостi членiв спiлки художникiв, i для тодiшнього андерграунду. Позитивний резонанс сягав поза межi України.
Кризовi 90-i роки минулого столiття загартували нашу спiльноту. Хоча i добре пошарпав стихiєю ринку — тисячi творiв пiшли у свiти за безцiнь. Дехто навiть не мав змоги зробити слайди чи фотографiї створеного власними руками в єдиному екземплярi.
Насьогоднi все кардинально змiнилося. Свобода творчостi нiким i нiчим не обмежена, регулюється законами, спiввiдноситься з постулатами гуманiзму i традицiй. Простiше кажучи — дозволено все, що не заборонено. I на вiдстанi простягнутої руки, в Iнтернетi, ринок — добровiсний i хижий, чесний i злодiйкуватий.
Спiлка художникiв орiєнтується на випробуванi форми публiчного пропагування мистецтва: виставки, прозорi конкурси, пленери, видавнича дiяльнiсть. В бiльшостi випадкiв шукаємо партнерiв для реалiзацiї своїх планiв i починань: у мiсцевій владі, в громадських органiзацiях, закладах культури, серед доброчинцiв. Коли я сiм рокiв тому очолив обласну органiзацiю художникiв, то найневiдкладнiшою проблемою був стан нашого офiсу на Грецькiй вулицi та виставкового залу на Торговiй — особливо в зимовий перiод. Годi було розраховувати на державний ресурс чи реальну допомогу НСХУ. I тодi ми провели своєрiднi благодiйнi аукцiони... серед самих художникiв. Бiльшiсть активно вiдгукнулася, а серед перших iнвесторiв ремонтних робiт були Юрiй Єгоров, Альбiн Гавдзинський, Василь Понiкаров (подарував для загального добра 8 акварелей), Володимир Цюпко, Валентин Фiлiпенко... Про ремонтнi турботи в свiтлих, добре облаштованих примiщеннях ми вже почали забувати, але бережемо вдячнiсть кожному за щедрiсть, корпоративну єднiсть.
Останнiм часом регулярно з’являються друком солiднi альбоми i каталоги — Миколи Прокопенка, Миколи Шелюто, Бориса Рум’янцева, Миколи Степанова, Володимира Литвиненка, Сергiя Савченка, Олексiя Копйова, Василя Ковальчука... Маємо низку праць дослiдницько-аналiтичного змiсту — спiвробiтницi вiддiлу мистецтв Одеської нацiональної наукової бiблiотеки iм. Горького Ольги Барковської, музейного працiвника Вiталiя Абрамова, колекцiонера Сергiя Лущика, три збiрки актуальних iнтерв’ю Євгена Голубовського i Євгена Деменка з сучасними митцями мiста.
Окремо хочу сказати про ТОП-видання 2013 року «Союз художников Одессы», укладене Олександром Дмитренком. Вiн зiбрав i систематизував документальнi данi, свiдчення преси, рiдкiснi каталоги, установчi акти про зародження художницьких
об’єднань i товариств в Одесi (60-i роки ХIХ столiття), виставкову, учбово-пропагандистську дiяльнiсть — аж до кiнця травня 2012 року. Книга форматом А4 i обсягом бiльш як 570 сторiнок мiстить детальну календарно-подiєву iнформацiю, часто-густо стисло коментовану упорядником, вiдгуками преси i очевидцiв, супроводжувану iлюстрацiями, спогадами, посиланнями на джерела. Ця своєрiдна енциклопедiя художницької життєдiяльностi в Одесi буде корисною багато десятилiть, нiколи не застарiє. За цю безприкладну працю Олександр Дмитренко прийнятий до лав НСХУ.
Наша спiльнота завжди прихильно зустрiчає iнформацiйний щоквартальний вiсник «Образ», який квалiфiковано редагує Анатолiй Синишин. На 12 сторiнках кожного випуску огляди виставок, творчi портрети колег, внутрiспiлчанська iнформацiя, фоторепортажi, вiршi наших колег.
— Останнє запитання, Анатолiю Олександровичу. Складно керувати колективом з трьохсот митцiв?
— Авжеж складно. Але мої обов’язки сприймаю не як службу, а служiння талановитому, унiкальному колективу з багатющим минулим i змiстовним сьогоденням. Завжди можу обпертися на плече кожного члена правлiння, керiвникiв секцiй, знаходжу порозумiння з ветеранами i молодими. I колективнi здобутки, i кожен успiх, завершений твiр колеги додає менi оптимiзму i працездатностi. На останнє хочу привiтати з Новим роком колектив «Вечерней Одессы», читачiв газети, серед яких є чимало давнiх прихильникiв мистецтва, а також усiх колег i їх родини. Щастя, добра i творчого здоров’я усiм.