|
Як корабель назвеш, так вiн попливе. 20 рокiв тому у Львовi вiдбулася виставка-ярмарок книг, яку органiзатори назвали Форумом видавцiв. Уперше в Незалежнiй Українi зiбралися видавництва, яких держава кинула напризволяще, i приватнi пiдприємцi, якi наважилися в умовах економiчної розрухи рятувати нацiональне книгарство. У вереснi 1994 року до столицi Галичини приїхали 58 учасникiв (серед них майже половину складали «захiдняки»). У 2013 року львiвський форум зареєстрував 700 з лишком суб’єктiв видавничої справи (видавництв), бiблiотек, закладiв освiти, книгарень, гуртової i роздрiбної книжкової торгiвлi, полiграфiчних пiдприємств, громадських органiзацiй, бiльше двох сотень авторiв. На стартi форум прийняв 2 тисячi вiдвiдувачiв, нинiшнiй ювiлейний зiбрав аудиторiю з майже 50 тисяч.
Отже, форум видавцiв у Львовi є пiдстави йменувати Форумом читачiв, абож — книгарiв. Однак бренд утвердився: сприймається як мiстка метафора. Перейменувань не буде. Головне — львiвський книжковий корабель є всеукраїнським флагманом ескадри не менш як двох десяткiв iнших виставок у Києвi та в областях.
Традицiйним «осiдком» форуму є два iмпозантних примiщення палацу Потоцьких i великий двiр на вулицi Копернiка. Але варто взяти в руки два каталоги (на 350 i 100 сторiнок), щоб зрозумiти: львiвська книжкова феєрiя за масовiстю, культурно-соцiальною вагомiстю перевершує подiбнi київськi акцiї, не кажучи про одеськi, зокрема й пустопорожню Гуморину. Чотири днi презентацiй книг, авторських читань, дискусiй, «круглих столiв», гала-концертiв вiдбувались в театрах, музеях, бiблiотеках, навчальних закладах, а також кав’ярнях, клубах, а вiльний поетичний мiкрофон — у пiшохiднiй зонi — проїздi Крива Липа. У програмi — низка нiчних музично-поетичних акцiй. В готелях роздають путiвник по форуму англiйською i росiйською мовами з картами дислокацiй акцiй i картосхемами Львова. Ще деталь: поїзд з Одеси прибуває о 6.10 ранку. У трамваї 5-6 пасажирiв, вже для них звучать назви зупинок українського та англiйською мовами: на свято книги прибували гостi з майже трьох десяткiв європейських країн.
Перед палацом Потоцьких звично припаркований яскраво-зелений автомобiль братiв Капранових. Колiр машини з вiдкритим верхом (машина — гiбрид з патрiотичною монограмою «Запорожець») «в масть» назвi їхнього видавництва «Зелений пес». Зрозумiло, що весела назва розрахована найперше на дитячу аудиторiю. Статурнi брати-письменники i їх «антилопа-гну» завжди оточенi зусiбiч юними читачами i батьками: коментують, вiдповiдають на запитання, пiдкликають перехожих, дають адресно-iменнi автографи. Як говорилося в XIX столiттi, ажитацiя серед вiдвiдувачiв починається з «театру Капранових». А таки виправдано перекритий для руху автомобiлiв «квартал Капранових» на вулицi: саме тут можна придбати з авторськими написами бестселер Форуму-ХХ — «Мальовану iсторiю незалежностi України». Фолiант вмiщає текстову частину синхронiзованих подiй та дiйових осiб на довгому шляху здобуття незалежностi i виразних iлюстрацiй у форумi комiксiв. Графiчнi портрети iсторичних героїв створив колега Капранових (якi ще й музиканти — кобзарi, в ексклюзивному стилi кобза-реп) Юрiй Журавель, лiдер групи OT VINTA. А власне комiкси (згадайте мульти про козакiв) малювали графiки з Миколаєва, Чернiгова, Днiпропетровська, Вiнницi та Львова. Правду кажемо: «Мальована iсторiя...» — не тiльки книга-бомба для всiєї родини, але й грамотний пiдручник!
Знакових видань українською мовою видавцi представили яскравою низкою:
— Книжкова серiя (у футлярi) газети «День» «Пiдривна лiтература»;
— «Лев Троцький — про Україну»;
— «Поезiя з-за грат» (презентацiя «Поезiя ламає грати» вiдбулася у колишнiй тюрмi на Лонцького, що стала музеєм);
— Марiя Матiос «Черевички Божої матерi»;
— Позначена одвертiстю i конкретикою книга спогадiв Данути Валенси (дружини президента Польщi, колишнього лiдера «Солiдарностi» Леха Валенси) «Мрiї i таємницi»;
— Перекладна монографiя Жана-Клода Маркаде «Малевич» (французький мистецтвознавець одним з перших в Європi почав виокремлювати живописний «український авангард» вiд росiйського чи радянського, зокрема й на прикладi творчостi Казимiра Малевича, автора супервiдомого «Чорного квадрата»);
— Переклад книги (Іддгартха Мукерджi «Iмператор усiх хвороб. Бiографiя раку», в якiй автор передрiкає кiнець страхiтливої немочi всього живого).
Безсумнiвно, що читацька аудиторiя в Українi структурована ще з радянських часiв масового читання. Тож кожен сектор книголюбського кола мiг задовольнити свої вподобання та iнтереси (звiсно, далеко не повнiстю). Скажiмо, прихильники художньої лiтератури могли втiшатися зустрiчами (i рецитацiями) з Ю. Андруховичем, С. Жаданом, А. Кокотюхою, Ю. Винничуком, жiночим лiтбатальйоном (за виключенням О. Забужко), а також придбати їхнi твори. Можна було «перевiрити» об’єктивнiсть спецiального журi, яке визначало кращi, попередньо представленi, книги 20-го форуму. Любителi екзотичних «лотiв» могли побувати на вечорi шведської поезiї (з участю скандинавських авторiв), на зустрiчах з довгожителями дiаспорної поезiї (i, напевно, її замикаючим поколiнням) в особах Емми Андiєвської i Юрiя Тарнавського. Тiшить душу розмаїття — i тематичне, i жанрове, i художньо-полiграфiчне — дитячої лiтератури. Впевнено лiдирують в царинi випуску художньої лiтератури «Ярославiв вал» i «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».
Однак знавцi та експерти пiсля обсервацiй веремiї заходiв, акцiй та книжкових шоу, зорового пiдтвердження заяв органiзаторiв, що бiльш як 200 видавництв привезли до Львова 100 тисяч книг (не плутати з термiном «назв»), не позбулися стану тривоги.
Львiвський форум видавцiв два десятилiття є головним рушiєм спонукального гасла-дiї «Час читати». Водночас вiн є об’єктивним дзеркалом стану книговидавця i книгорозповсюдження (торгiвлi насамперед). Приватнi видавництва у вкрай несприятливих умовах, за вiдсутностi державного патерналiзму у виглядi пiльгових податкiв, iнвестування соцiально вагомих тематичних напрямкiв (як мало мiсце в Росiйськiй Федерацiї) навчилися прямо стоянню i прямоходiнню. Але не мають змоги скинути з нiг «гирi цiн i короткi ланцюги промоцiї i дистрибуцiї». Скажiмо, в книгарнях i на проспектi Миру Одеси сумарно може є не менше книжок, нiж було представлено на форумi. Але з його української колекцiї новинок 2-3 останнiх рокiв у нас можна знайти в добру сотню разiв менше. Та й не по видавничих цiнах, як у Львовi.
Вiдомо, що останнiм часом мiжнароднi експертнi органiзацiї оприлюднюють рейтинги щасливих країн, виводячи вiдповiднi iндекси щастя з десятка-пiвтора разновекторних критерiїв. Найсвiжiше ранжирування провела ООН — Україна на 87-м мiсцi. Не сумнiваймося: наше «назадництво» пояснюється невдоволенням українцiв обмеженими можливостями реалiзацiї культурних запитiв, зокрема у читаннi.
По-перше, обмежений вибiр в бiльшостi сегментiв книжкової продукцiї. Видавцi, навiть успiшнi, багато часу i зусиль витрачають на реалiзацiю тиражiв у своєму регiонi, в той час як в iнших мiсцевостях iснує попит. По-друге, зростання цiн на книги: крива збiльшення вартостi видань значно стрiмкiша вiд лiнiї вартостi стандартного споживацького кошика. Мало надiї на бiблiотеки, якi поповнюються мiзерно. Збiльшуються фонди навчальних закладiв, але найперше пiдручниками i допомiжною лiтературою. Та й списування таких книг там iнтенсивне — навчальна книга має коротший вiк.
П’яницi алкоголь не замiнить читання. В Українi виходить на рiк одна книжка на одну людину (включно з пiдручниками). А дефiцит духовного продукту там само знижує запроваджений 2006 року мiжнародний iндекс щастя, як тривоги про здоров’я, проблеми працевлаштування, зарплати i пенсiї. Вченi твердять, що iнтегрований iндекс успiху лише на 40% залежить вiд економiки, величини валового внутрiшнього продукту.
Львiвський форум видавцiв правомiрно порiвнюємо з славнозвiсним Сорочинським ярмарком, де популярнi вироби народних майстрiв, продукцiя рiдкiсних й вiдроджуваних ремесел. Бо «7-й кiлометр» назагал не робить одеситiв анi щасливими, анi багатшими.
Сумно, але на цi книжковi оглядини не заявилися видавництва i автори Одещини. За винятком видавництва «Резидент», яке спецiалiзується на англомовних книгах i тиражною графiкою. I зi Львова до Одеси поїхала колишня випускниця Одеського унiверситету Мар’яна Гапоненко, нинi лауреат нiмецької премiї Шамiссо. За сприяння Гете-iнтитуту вона читала уривки з нового нiмецькомовного роману «Хто така Марта?».
Анатолiй Глущак
Одеса — Львiв — Одеса.