Пiанiст з козацького роду

Цю публiкацiю Iван Максимович Лисенко надiслав до редакцiї напередоднi свого ювiлею — 75-рiччя вiд народження. Автор вiдомий у слов’янському свiтi як дослiдник-енциклопедист в царинах музичної культури i лiтературознавства. Серед його праць — унiкальний «Словник спiвакiв України» (два видання), «Словник музикантiв України», збiрки мемуарiв «Українськi спiваки у спогадах сучасникiв», «Музична культура України у спогадах, матерiалах, листах».

З роси i води, Iване Максимовичу!

В iсторiї України, як вiдомо, неабияку роль вiдiграла родина Родзянкiв. Це був козацько-старшинський рiд на Полтавщинi, засновником якого вважається Василь Родзянко (1652—1734), хорольський сотник та миргородський полковий обозний. Його син Степан та внуки Єремiя i Iван займали також цi посади. Пiзнiше рiд дiстав дворянство, володiв численними селами в Хорольському повiтi.

Однак серед представникiв роду були й такi, що лишили певний слiд i в iсторiї культури. Це, зокрема, Семен Родзянко (1782—1808), росiйський поет, який належав до «Дружнього лiтературного товариства» в Петербурзi (1801—1804), а також український поет Аркадiй Родзянко (1793—1846), останнiй був особисто знайомий з

О. Пушкiним, Г. Державiним, родиною Аксакових. Разом зi своїми братами вiн був прихильником української нацiональної iдеї. Влiтку 1845 року А. Родзянка вiдвiдав у с. Веселий Подiл Тарас Шевченко, який на спогад навiть намалював портрет малолiтнього сина Гаврила. А потiм Т. Шевченко гостював у його брата Платона Родзянка в Платонiвцi. Останнiй вiдзначався не лише своїми демократичними поглядами, але й залюбленiстю музичним мистецтвом. У його маєтку в Платонiвцi, а також у приватному будинку в Одесi часто можна було почути виступи уславлених музикантiв. Його дружина, Євгенiя Iванiвна, походила з роду Глiнок, доводилася кузиною великому росiйському композитору.

Саме з цiєї родини i походив український пiанiст Андрiй Родзянко. Народився вiн 3(15) грудня 1839 року в Платонiвцi (нинi це село у складi с. Пузикове Глобинського району Полтавської областi). Батько був предводителем дворянства Хорольського повiту. Старший брат Андрiя Михайло був також вiдомим пiанiстом, а меншi сестри, Марiя, Софiя та Олександра, чудово грали на фортепiано, володiли прекрасними голосами. Вiдомий росiйський поет А. Фет, який 1851 року вiдвiдав цю родину, був вражений не лише гостиннiстю господарiв, але й музикальнiстю.

Своїх синiв Михайла та Андрiя Родзянко вiдправив спочатку до Парижа, де вони навчалися фортепiанної гри у вiдомого чеського пiанiста, вихованця Празької консерваторiї Йосипа Кесслера. Пiзнiше останнiй переїхав разом з Родзянками до Одеси, де продовжили навчання. Крiм того, будинок Родзянкiв в Одесi був своєрiдним музичним салоном, де виступали навiть уславленi музиканти. Тут, пiд час гастролей в Одесi, влiтку 1847 року грав знаменитий Ференц Ліст, i брати мали змогу чути видатного угорця. Лiст також слухав гру хлопцiв, давав їм свої поради.

У 1849 роцi, в 10-рiчному вiцi, А. Родзянко вперше виступив у Одесi в концертi вiдомого флейтиста Сакеттi. Успiх юного пiанiста був неабияким, про що вiдзначали одеськi газети. Подальшi концерти А. Родзянка зовсiм скорили мiсцевих любителiв музики. музичний критик М. Бєлий послав захоплюючий вiдгук до журналу «Москвитянин» — цiкавий документ для характеристики вимог, якi ставилися в той час до пiанастiв-виконавцiв: «Ми ще до цього часу вiдчуваємо себе пiд впливом того приємного враження, яке справила на нас гра п. Родзянка. Незважаючи на те, що музика бере загальну участь у сферi найзвичайнiсiньких життєвих насолод, справжнi музичнi таланти все-таки складають предмет загального здивування i навiть свiй власний абсолютний свiт, в який з однiєю любов’ю до мистецтва потрапити важко, для цього треба народитися Тальбергом, Лiстом, Шопеном... або Родзянком... Це все ми назвали для того, щоб з певнiстю вiднести п. Родзянка до справжнiх артистiв...»

Можна було сподiватися, що пiсля вдалого почину Родзянко стане музикантом-професiоналом, але так не сталося. Вiн вступає на iсторико-фiлологiчний факультет Київського унiверситету. Пiд час навчання багато працює над фортепiано, виступає в студентських концертах, задумує серiю концертних виступiв.

На початку 1858 року

А. Родзянко приїздить до Москви, де бере участь у двох благодiйних вечорах аматорiв. Вiн виконує першу частину до-мiнорного концерту Бетховена, концерт Лiтольфа з оркестром i, крiм того, бере участь разом з братом Михайлом у виконаннi симфонiї Лiтольфа, а також перекладеного ним для фортепiано маршу з опери «Тангейзер» Р. Вагнера.

Ще до закiнчення унiверситету А. Родзянко виїздив до Петербурга з думкою виступити зi своїм концертом. Його почув композитор О. Даргомижський i зацiкавився молодим пiанiстом. Вiн робить все можливе для того, щоб допомогти виступити в пiвнiчнiй столицi. 18 сiчня 1860 року А. Родзянко виконує в Петербурзi концерт Лiтольфа. Серед тих, хто високо оцiнив його гру, був композитор О. Сєров. «Поруч з самим твором, — писав композитор, — спiвчуття слухачiв роздiлив i виконавець п. Родзянко. Вiн вперше з’явився перед петербурзьким товариством, i з’явився блискуче, в повному розумiннi цього слова. Вiн зiграв цей концерт майстерно, винятково i виявив у собi справжнього вiртуоза, що зараз, як я вже зауважував, стало бiльш рiдко, нiж ранiше, саме зваживши, що тепер багато людей грають дуже добре. П. Родзянковi накреслюються лаври на музичнiй нивi, тому що в цьому вiртуозовi на першому планi стоїть музичний змiст i розум, а добре розвинений механiзм служить лише засобом для змiсту. Його прямий шлях — на Веймар, а звiдти — до європейських всесвiтнiх успiхiв.

За порадою О. Сєрова й по його рекомендацiї А. Родзянко навеснi 1860 року їде до Веймара брати уроки в Лiста. Не треба говорити про те, якою хвилюючою була їхня зустрiч, адже тринадцять рокiв тому вони зустрiчалися в Одесi. Успiхи молодого пiанiста у Веймарi були вражаючими. А вже в груднi того же року А. Родзянко з’явився в Петербурзi з рукописом нового концерту Лiста.

Однак виник конфлiкт мiж дирекцiєю Росiйського музичного товариства i самим Даргомижським. У щоденнику О. Одоєвського ми читаємо: «Даргомижський хоче залишити товариство, бо не погоджується, щоб i в цьому роцi Родзянко не грав».

Врештi, дирекцiя РМТ поступилася i дала можливiсть А. Родзянку взяти участь у виконаннi квiнтету Р. Лумана. Концерт вiдбувся 28 сiчня 1861 року. Серед виконавцiв були А. Родзянко, Г. Венявський, К. Альбрехт, I. Вейкман i К. Шуберт.

Не без iнiцiативи Сєрова А. Родзянко взяв участь також у вечорi, присвяченому пам’ятi чеського письменника В. Ганки, на якому вiн виконав «Фантазiю на чеськi народнi пiснi».

Петербурзький критик М. Раппорт так оцiнив гру українського пiанiста: «П. Родзянко виконав його дуже яскраво, в грi не можна було не помiтити великий смак i витончену iнтерпретацiю».

У 1861 роцi А. Родзянко закiнчує Київський унiверситет i знову повертається до Петербурга, де, незважаючи на непростi стосунки з РМТ, продовжує збирати лаври у столичних меломанiв. Пробує вiн свої сили i в композицiї. До нас не дiйшло жодного його твору, але достеменно вiдомо, що в цей час вiн активно працював над оперою «Марiя Кочубей».

I все ж, не дiставши тiєї оцiнки, на яку вiн, очевидно, розраховував у росiйськiй столицi, А. Родзянко вирiшив повернутися в Україну. Це сталося не пiзнiше осенi 1867 року. Київська публiка з нетерпiнням чекала на виступи свого земляка. 9 грудня 1867 року музичний критик газети «Киевлянин» писав: «Приїздить також А. П. Родзянко, який давно не був у Києвi», — чудовий пiанiст. Вiн, кажуть, став грати ще краще, нiж ранiше. Було б бажано послухати його в концертах Росiйського музичного товариства».

У концертi Київського вiддiлення РМТ А. Родзянко грав 21 грудня 1867 року «Dvo concertant» — фантазiю для двох фортепiано Мендельсона i фантазiю Мошелеса та богемський марш з опери «Прецiоза» Вебера. Партнером його був київський пiанiст i вiдомий педагог Б. Каульфус. А 27 сiчня 1868 року в концертi скрипаля I. Водольського Родзянко з Поляничевським (вiолончелiст) виконав Сонату для фортепiано та вiолончелi Мендельсона. Той же «Киевлянин» повiдомляв, що 3 лютого вiдбудеться концерт, в якому вiзьме участь «блискучий виконавець», вiдомий аматор п. Родзянко».

Родзянко й пiзнiше виступав у київських концертах, але на початку 1870-х рокiв вiн вiдiйшов вiд виконавської дiяльностi. Вiн стає мировим суддею Хорольського повiту на Полтавщинi. I лише зрiдка у своїй Платонiвцi та в салонах полтавських помiщикiв звучала його талановита гра, яка збирала чимало шанувальникiв його мистецтва.

На жаль, про подальшу його долю, як i про долю його талановитого брата Михайла, ми (можливо, поки що) нiчого не знаємо.

Iван Лисенко. Заслужений дiяч мистецтв України