|
|
   |
В полето
Звънко пее чучулига
над полето,
ту се спуща,
ту се дига
до небето.
Черна угар дигат стари
Володари,
Дълги, равни бразди стелят
и в неделя.
«Карай, карай, бре, Степане
ил Стояне...»
И докато не се мръкне
глас не гпъхне.
Звънко пее чучулига
над полето,
ту се спуща,
ту се дига
до небето.
Тя се дига, чурулика,
трудът слави,
орачите сякаш вика.
Иван МАВРОДИЙ (Мавроди)
Глечик с кислым молоком,
Запах лета в хате,
Где иконы...
Мы втроем
В домотканых платьях.
Свет лучины на стене,
И в зрачках — лучины.
Пели песни о земле,
И об Украине,
О чужбине, о любви,
О тоске — разлуке,
И стирались до крови
От работы руки.
Елена ГАССИЙ
Легкий ветер. Ночь. Луна,
И тени петель у окна...
Из-за решетки виден путь,
Не увернуться, ни свернуть...
В далеком небе: тучи, птицы,
И все, что было, только снится.
И все что будет — суета!
Лишь только ветер, ночь, луна...
Но до костей продрогли тени,
Дрожат, как старый неврастеник.
И за решеткой легкий ветер,
Поет в проемах между петель...
И я ступил на этот путь, —
Не увернуться, не свернуть..!
Михаил СИЗОВ
Ще вчора осiнь плакала в дворi,
На чорну ниву лила срiбнi сльози,
Вiдчула певно, що десь там, вгорi,
Зима гаптує снiг i злi морози.
Подув легенький вiтер-пустунець,
Стулила осiнь свої довгi вiї.
I заскрипiв на ранок морозець,
Танцюють вальс i вiхола й завiя.
Летить, кружляє й падає снiжок,
Усе стає навколо бiлим-бiло.
Де вчора веселився морiжок,
Пухова ковдра вже його накрила.
Галина ГРУЗДЕВИЧ
Бринить сльоза на вiях у дитини.
Колiно збите. Невимовний щем:
»О мамо, мамо, ти — єдина,
Ти пожалiй, ти порятуй мене».
А мати сизокрила — пташка —
Уже летить, до серця пригорта,
Цiлує, пестить, умовляє:
»Не плач, коханеє дитя».
Iдуть вiки, i часу повiнь
Все нищить, все руйнує,
все трощить...
Бринить сльоза на вiях у дитини,
А мати — поряд в цю щасливу мить.
Людмила ШВАЦЬКА
Осiння тиша грiє душу.
Зiгрiтий подих осiннiм днем.
Кудлатий вiтер лоскоче грушу,
Барвистi квiти горять вогнем.
Осiння пiсня в хмарах тане —
Це вирiй кличе журавлiв.
Туман росою ляже рано
На лоно втомлених полiв.
Осiннiй настрiй в душу в’ївся.
Сльозою сум з очей тече.
А спокiй мiй десь причаївся,
А вiдчай мiй вогнем пече.
Твої осiннi смутнi очi
Менi цiлунком не зiгрiть.
Стискає серце тиша ночi
I рве його розлуки мить.
Наталія ШТЕФКIВ