|
Авторське читання вiршiв може поглиблювати, увиразнювати змiст i образний стрiй творiв. А також дає можливiсть зрозумiти характер поета, його психологiчну сокровеннiсть.
На нещодавнiй презентацiї своєї нової збiрки в Iллiчiвську Iван Гаврюк, як ведеться, читав i римованi строфи, i верлiбри, i трирядковi «хоку-станси» (за власним визначенням). Бархатистi модуляцiї карпатської говiрки, довiрлива збентеженiсть в особистих зiзнаннях i переживаннях, iнтимних освiдченнях, темпоритм донесення голосом написаних рядкiв — усе свiдчило про справжнiсть поезiї. На презентацiї була чисельна аудиторiя, зокрема й учасники лiтературного об’єднання iменi Володимира Домрiна, яким довгий час керував Гаврюк. Один за одним вони виходили до сцени i також виголошували вiршi Iвана, не змовляючись, нiби розширювали палiтру вартiсних творiв, пiдкреслюючи свої читацькi уподобання i сентименти.
У новiй книжцi Iван Гаврюк демонструє зрiле письмо, емоцiйно виразну манеру осмислення неоднозначних, то загадкових, то пекучо правдивих миттєвостей буття. Вiн розумiє, що iмперативи сьогодення людина зчитує не з партiйних програм, вона не повинна перенасичувати душу смiттєподiбнiстю телевiзiйних ток-шоу i мiтингової нещиростi. Поет переймається сирiтством особистостi в соцiумi, загубленостi в збайдужiлостi навiть корпоративних об’єднань (зокрема, у творчих). I бачить своє над завдання, як це сповiдували видатнi поети з Причорномор’я — Борис Нечерда, Володимир Домрiн, Володимир Гетьман, Василь Сагайдак, в тому, щоб помiчати невидимi свiтовi шрами і рани людей совiстi й честi, рятувати скалiченi iлюзицiї, поривання до правди. Водночас автор переконує не зациклюватися в самоїдствi, не тонути в настроях приреченостi:
Не дошукуймось причин
Розчарувань i втоми.
Не виправдовуймось нiчим.
Просто згадаймо — хто ми.
А мiсiя наша — жити, одживлятися творящою енергiєю, розсікати минущу темряву зневiри свiтлом правди i розуму. Гаврюк висловлює такi переконання в лапiдарних, «скорострiльних» хоку:
Той, хто не боронить
своє життя i гiднiсть —
провокує зло.
Поняття добра i зла —
два дзеркала моралi.
Ми в їх фокусi.
Кажеш, не вiрю,
що є кохання.
Ти ж i в Бога не вiрiш.
Вiршi Iвана Гаврюка не варто розкладати на тематичнi полицi. Маємо книгу лiричних свiдчень — щиро одвертих, сповiдальних оскаржень власних вчинкiв, присудiв долi. Треба аплодувати винахiдливiй назвi збiрки «Двоїна», в якiй сяє росяниста свiжiсть весни. Давньослов’янська граматична форма двоїни, парностi дуже пасує лiричнiй палiтрi збiрки, сприйняттю i оспiвуванню Жiнки автором.
P. S. Читачi довгенько чекали виходу другої книжки Iвана Гаврюка. Непристойна пауза пояснюється упередженiстю керiвництва одеської письменницької органiзацiї, цинiчним розподiлом видавничих ресурсiв мiж «своїми», до яких не зараховували Iвана, Iгоря Геращенка i ще низку письменникiв. Вiдомо ж: у колгоспах нiколи не було рiвностi...