|
|
   |
Життя Тараса Шевченка — драматична, жертовна мiсiя Генiя i Пророка, крiпацького сина, котрий незламнiстю духу i величчю таланту освiтив народу дорогу до волi, до храму державностi. А його творчiсть, якщо сказати коротко, стала першосписком нацiональної iдеї. Масштабом особистостi поета мiряємо не лише постатi його предтеч, народних героїв Козаччини, сучасникiв Кобзаря — та й знакових потомкiв, — на виднотi iсторичного поступу, духовностi, культури українцiв. Маючи Шевченка — ми упевненiше прямуємо до самодостатностi в оточеннi ближнiх i дальнiх народiв, смiливiше позбуваємося нацiональних комплексiв i забобонiв, маючи Шевченка — щиросерднiше схиляємося перед свiточами людства.
У березнi наступного року виповнюється 200 рокiв вiд народження Шевченка. Не будемо наперед пафосно називати цей ювiлей всенародним святом. Але незаперечно, що цю дату важливо сприймати як консолiдуючий суспiльний фактор, як поклик до злагоди «в сiм’ї вольнiй, новiй», у Незалежнiй Українi.
Порубiжжя XX i XXI столiть стало порою складних випробувань для громадян України. Важко спрогнозувати, до яких негативних наслiдкiв призвели б суспiльнi та соцiальнi незлагоди, якби нашi люди не звернулися до храмiв вiри, культурної спадщини i вiкових традицiй, не захищалися здоровим глуздом, гумором, земляцькою порiдненiстю. Ювiлейна дата може акумулювати могутнiй позитивний заряд, щоб сколихнути душi i серця якомога бiльшої частини нашої молодi, дорослого населення.
Щойно побачили свiт першi два томи «Шевченкiвської енциклопедiї». Будемо сподiватися, що Iнститут лiтератури Академiї наук України розрахував свої творчi можливостi, i через рiк побачать свiт не лише чотири наступнi томи, а також буде завершене академiчне видання творiв
Кобзаря, включно з мистецькими. «Шевченкiвська енциклопедiя» постане поруч з Шекспiрiвською, Лермонтовською, Пушкiнською та iншими подiбними унiверсальними довiдково-аналiтичними корпусами. Освiчена громадськiсть, нарештi, вiдкладе убiк «Шевченкiвський словник» у двох томах (1977 року видання), перенасичений штампами комунiстичної iдеологiї, вульгарно-соцiологiчними характеристиками, кричущими замовчуваннями i перекручуваннями. У царськiй Росiї твори Шевченка зазнавали проскрибцiй, автор був репресований засланням у солдати на 10 рокiв, 100-лiтнiй ювiлей поета був заборонений царатом. А в радянськi часи Шевченка силомiць упихали у прокрустове ложе «революцiонерiв-демократiв», водночас i цензуруючи, редагуючи тексти, вiдомi ще з дореволюцiйних публiкацiй. Науково-об’єктивнi видання Шевченкiани нарештi постануть у першому ряду. Читачi знайдуть у них неспотворенi тексти, виваженi характеристики лiтературної, мистецької та епiстолярної спадщини Тараса Григоровича. Енциклопедiя подасть розмаїття iнформацiї та коментарiв вiтчизняного i зарубiжного шевченкознавства, свiдчень про увiчнення пам’ятi Кобзаря, видання творiв, зокрема в перекладах на сотнi мов свiту, звертання до шевченкiвської теми в театрi, кiно, музицi, образотворчому мистецтвi, народнiй творчостi та фольклорi. Щедро i змiстовно будуть проiлюстрованi бiльшiсть з 6500 статей названого шеститомника.
Вже прийшли до зацiкавлених читачiв два фахово прокоментованi робочi альбоми Шевченка-художника. Режисер Михайло Iллєнко зняв першi кадри художнього фiльму «Толока», в основу якого покладений вiрш «У тiєї Катерини хата на помостi». Вiдбулася презентацiя твору композитора Євгена Станковича «Страстi за Тарасом».
Так розпочався календарний ювiлейний рiк Шевченка. Тож чи маємо моральне право умиротворено чекати наступного — ювiлейного березня або перейматися полiтичними пристрастями, вiдволiкаючись вiд формування i здiйснення порядку денного з Шевченковим ювiлеєм у заголовку? Це особливо важливо у визначеннi прiоритетiв на рiвнi громад, колективiв, громадських органiзацiй та об’єднань, творчих спiлок i закладiв.
Йдеться не про сотнi нових пам’ятникiв, не про тисячi найменованих вулиць (або й перейменованих), не про кiлькiсне приєднання Тарасового iменi на вивiсках шкiл, вузiв, культурно-мистецьких закладiв тощо. Залишимо такi приємнi турботи майбутнiм поколiнням!
Увагу i координованi зусилля громадськiсть i влада на мiсцях мали б звернути на iснуючi пам’ятники, меморiальнi комплекси, музеї, бiблiотеки, подбати про впорядкування вулиць, площ, паркiв, населених пунктiв з iменем Шевченка. Видання «Кобзаря», iлюстрованих творiв i збiрникiв для дiтей, органiзацiї екскурсiй шевченкiвськими мiсцями — це пiд силу робити i за позабюджетнi, доброчиннi кошти i фонди.
Варто повсюдно провести iнвентаризацiю шевченкiвського збiжжя, стану таких об’єктiв. I пiд контролем громадськостi, в дiалозi вiдповiдальних структур i спецiалiстiв визначатися i починати дiяти в напрямку збереження чи й нарощування регiональної Шевченкiани в пам’ятниках, почесних назвах.
В Українi створено координацiйну раду i оргкомiтет з питань пiдготовки та вiдзначення ювiлею Шевченка. Оголошений склад громадського комiтету з 29 осiб: список вiдкривають Левко Лук’яненко, Дмитро Павличко, Iван Дзюба, Павло Мовчан, Микола Жулинський. А от на Одещинi навiть про таку пiдготовчу роботу, конкретне планування, здається, ще й не думали. Найбiльше дивує письменницька органiзацiя, яка шевченкiвський вектор реалiзує щороку лише у висуваннi кандидата на здобуття нацiональної премiї. А, наприклад, не звертає уваги, яке убоге, запущене архiтектурно-паркове оточення навколо пам’ятника неподалiк моря в Одесi. Невже це тiльки естетична неосвiченiсть, а не громадянське вiдступництво?!
Великий Кобзар звертається до нас не тiльки словами «Заповiту». Вiн нагадує небайдужим: «Нема на свiтi України,/Немає другого Днiпра». Пам’ятаймо його всечасну заповiдь: «Свою Україну любіть!..»
Анатолiй Глущак