|
|
   |
В Одеському художньому музеї щойно завершилася персональна виставка живопису Володимира Кабаченка. В мовах латинського гнiзда капричiо означає твiр академiчної музики, написаний у вiльнiй формi. Iншi джерела трактують каприс як «твiр, у якому сила уяви має бiльшу вагу, нiж наслiдування правилам мистецтва». Автори статтi розглядають творчiсть художника в широкому мистецько-теоретичному дискурсi.
Картини Володимира Кабаченка несуть романтичне звучання. Художнику притаманне поетичнопіднесене сприйняття природи. Виразність художніх образів живописця основана на поєднанні життєво переконливих, конкретних форм його героїв з фантастичним перетворенням степового простору Північного Причорномор’я. У творчості Кабаченка проявлене міфопоетичне світосприйняття.
В. Кабаченко обдарований здатністю втілювати в живописі ментальність українського народу. У його індивідуальному міфі поєднуються особисті переживання із колективною «прапам’яттю», що виринає з глибин підсвідомості. Через життєвоконкретні образи він передає надчуттєвий світ. Кредо художника: «Створювати гармонію всесвіту з елементів, які я бачу!» (Космос з хаосу — космогонія). Враховуючи міфологізм художнього мислення В. Кабаченка, можна визначити його відношення до символу «як до універсального способу кореляції сутнісного та екзистенціального буття, як парадоксальної змістової структури, в котрій нескінченне виражається в конечному, вічне — у тимчасовому» (за словами відомого культуролога В. М. Топорова).
У композиціях одеського художника можливі чарівні перевтілення. Образи народжуються з глибин підсвідомості митця. Ми можемо побачити найдивовижніші метаморфози всього сущого — такий принцип притаманний фольклору. В. Кабаченко відмовляється від ренесансного самоствердження особистості — у його композиціях людина не панує у просторі світу природи, а є його частиною.
Художник прагне «підняти завісу», що приховує таємницю буття. У його картинах немає визначеного літературно-оповідного сюжету, проте існує мотив міфологізованої подорожі у просторах вод, неба, землі. Мандруючи разом з автором у межах полотна, глядач може нескінченно розширювати його власною уявою. Така свобода схожа на глобальний політ, доторкання до зірок...
Героєм творів художника є включена у світобудову людина: жінка-селянка, яку він визначає як «праматір», і козак, що перебуває на перетині сьогодення, минулого і майбутнього. Його персонажі пов’язані з вічними циклами землі. Вони відсторонені від стрімко мінливої цивілізації міста. Картини Кабаченка повертають глядача у лоно природи. Раннє дитинство Володимира пройшло у сільській місцевості
(с. Iнгулокам’янка Кіровоградської області), у бабусі, у традиційному українському середовищі: «Я народився на березі Iнгула, — говорить він. — Там такий очерет, що й жирафа сховається. I такі щуки, що ту жирафу проковтнуть. I такі рибалки, що тих щук голими руками зловлять. I які ж там художники мають бути?»
Це викликає підсвідоме бажання художника повернутися у гармонійний світ дитинства, який він відтворює у своїх полотнах. Ритми степу, пагорбів народжують відчуття безмежного — того, що відсилає до переживання початку творіння. Відповідну форму для цього живописець знайшов у неопримітивізмі.
Простір композицій В. Кабаченка являє собою міфологічну опозицію «космос — хаос». На полотнах художника розігрується містерія діалектичного протиборства світла і темряви. Його образи виникають спонтанно, з глибин підсвідомості.
У картинах В. Кабаченка жінка постає в образі матері, хранителя роду, подателя життя, носія духовного начала. За словами С. Аверинцева, «архетипове тлумачення міфологеми матері в її різних варіантах (богиня та відьма, норни та мойри, Деметра, Кібела, Богородиця та ін.) веде до виявлення архетипу вищої жіночої істоти, що втілює психологічне відчуття зміни поколінь, подолання влади часу, безсмертя».
В живописі В. Кабаченка мати виступає в образах зрілої жінки або старої, які уособлюють материнську любов, мудрість і час. Часто вони наділені здатністю літати, перетворюватися на тотем (ворона), запалювати небесні світила. Жіночі образи стають посередниками, які допомагають осягнути таємниці світобудови, побачити дивовижне. Не випадково їхні зображення у багатьох випадках мають зв’язки з нічним часом.
Діти у картинах В. Кабаченка втілюють душевну чистоту та духовний потенціал і часто пов’язані з самоідентифікацією автора. Художник, що мешкає в урбаністичному середовищі, через творчість намагається знову пережити і передати гармонійний стан дитинства, яке пройшло на лоні природи.
В. Кабаченко гостро відчуває життя як вічну трагедію боротьби поезії і прози. і від того крізь музичну гармонію його живописних капричіо проступає драматична напруга. Художник є носієм ментальності українського народу-хлібороба. Створюючи індивідуальний міф, художник звертається до витоків: фольклору та традиційного народного мистецтва. Водночас живописець є продовжувачем мистецтва українського бароко, модерну та авангарду (зокрема, Г. Нарбута, К. Малевича, Д. і В. Бурлюків, О. Богомазова, М. Синюкової, Г. Собачко). Як і футуристи 1910-х рр., він руйнує кордони між побутом і буттям. У міфотворчості В. Кабаченка переплелися основи язичницького і християнського світосприйняття.
У своїх творах В. Кабаченко виходить від чуттєво-конкретної реальності до першообразу. Така направленість сприяє досягненню символічної глибини його творчості. За допомогою авторських міфологем: небесне вікно, дім-світобудова, свічка, нитка мрії — живописець з’єднує простори існуючого та потойбічного світів. Його твори захоплюють глядача відчуттям причетності до таємниці буття.
Виразність художніх образів В. Кабаченка досягається завдяки високому ступеню умовності просторового, світлового, колірного і лінійного рішення композицій. Художника цікавить метафізичний аспект світла, проявлений у мистецтві Київської Русі, західноєвропейського середньовіччя, маньєризму, бароко, романтизму. У композиційному і колірному ладі його творів ясно простежуються національні витоки (писанка, вишивання, професійний і народний іконопис, парсуна, народна картинка).
У творчості В. Кабаченка панує прагнення подолати відрив людини від природи, роз’єднаність людей, протиріччя життя і смерті. Завершена виставка співпала з виходом монографії про творчість нашого земляка.
Андрій Тарасенко. Кандидат мистецтвознавства
Ольга Тарасенко. Доктор мистецтвознавства