|
|
   |
Отче наш, Тарасе всемогущий,
Що створив нас генiєм своїм,
На моїй землi, як правда, сущий,
Б’ющий у неправду, наче грiм.
Ти, як небо, став широкоплечо
Над лiтами, що упали в грузь;
Вiку двадцять першого предтечо,
Я до тебе одного молюсь.
Язики отруйнi i брехливi
Блискавицями пообтинай.
Проколи серця товстi й лiнивi
I гноївки випусти в Дунай.
Всiх вельмож — рабiв нiмих i подлих —
Перевiшай, а слова хули —
Потурнацький, безголовий мотлох —
На вогнях оновлення спали.
Дай нам силу iдолiв знiмати
З п’єдесталiв чорної олжi,
Бурити казарми й каземати,
Де виймають душу iз душi.
Не введи у спокушення слави,
Вкинь за те у хижу ненасить
Мудростi i знамено криваве
Дай нам не соромлячись носить.
Поклади нам зорi на зiницi —
Променем туди, де непроглядь.
Хай пiдносять очi люди ницi,
Хай в незрячих бiльма погорять.
Мислям нашим дай ясне полiття,
А поетам — спину, що не гнесь.
Дай нам пам’ять на тисячолiття,
Непокору i любов на днесь.
I не одпусти нам нi на йоту
Борг, забутий в клекотах забав;
Сплатимо його iз кровi й поту,
Тiльки од лукавства нас позбав.
Да несе ракетна срiбна птиця
У космiчну вiчну далечiнь
Нашу думу й пiсню. Да святиться
Мiж народами твоє iм’я. Амiнь.
1964 р.