|
|
   |
Мальовниче причорноморське село Левадівка, що на Одещині, приваблює подихом степового вітру, плесом річки Тилігул, щирими, доброзичливими людьми. Центром культурного життя у нашому селі став музей С.І. Олійника. Він почав працювати 3 квітня 1983 року. А ініціатором відкриття музею поета-сатирика був Іван Михайлович Дузь.
Протягом 1983—1994 років Іван Михайлович незмінно організовував і керував проведенням Олійниківських читань у Миколаївському районі, зокрема, в Левадівці, на батьківщині поета. Щороку збирав і привозив з собою великі бригади поетів-сатириків, акторів з Одеси, Києва, з інших міст України, а також з Москви.
Зі сцени Левадівського будинку культури Іван Михайлович сам читав гуморески Остапа Вишні, С. Олійника, В. Івановича, П. Глазового. Під час його виступів у залі стояв загальний сміх, бо «не реготати просто неможливо, коли читає гуморески Дузь», — так говорили левадівці. Іван Михайлович читав артистично, захоплююче і по-молодечому запально.
Любив у перервах програм поспілкуватися з людьми, просто погомоніти, розпитати про сільське життя. Одного разу дізнався про новосілля, щойно відзначене в одному з будинків, і зробив господині веселий подарунок — віник і відро — на нове господарство. Доброзичливим, щирим і людяним запам’ятався Іван Михайлович левадівцям.
Ось уже понад десять років, як немає з нами Івана Михайловича, але його дух, дух уваги до людини, поваги до культури, до літератури досі живе в нашому музеї. В одній з вітрин розміщена фотографія І.М. Дузя як засновника музею, а поряд — книги з його бібліотеки та його власні з дарчими написами. Він подарував музею свої дослідження «Остап Вишня. Життя і творчість», «Степан Олійник», «Смішного слова чародій» та інші.
«Про це повинні знати читачі. В ім’я цього дарую музею в Левадівці», — так написав Іван Михайлович на одній з подарованих нам книг. І відвідувачі беруть ці книги до рук, читають їх — я бачу це і радію.
Організовано, весело і радісно проходило і проходить Олійниківське свято в Левадівці. Для нас, молодших і старших, воно стало справжнім спілкуванням з мистецтвом i митцями. Поштовх цьому спілкуванню дав професор, доктор філологічних наук, член Спілки письменників, заслужений працівник культури України Іван Михайлович Дузь. Книга відгуків музею береже його запис: «Слово Степана Олійника, його безсмертя — в безсмерті народу. Він жив зі своїм народом, працював в ім’я свого народу, своєму народу він віддав весь свій талант, все своє життя. Це добре, дуже добре відтворено в стендах, в експозиції музею. Спасибі вам, земляки Степана Івановича, вам, вчителі та учні, що ви створили музей і своїм словом озвучили його. В ньому ваша душа, ваше серце, ваша пам’ять… А пам’ять — то вічність».
Нині наш музей є філією Одеського державного літературного музею — отже, справа Івана Михайловича не занепала, живе. З року в рік на початку квітня у Левадівці лунає гумореска «Де Іван?», написана В. Дзюбою до 75-річчя І.М. Дузя. І щоразу ми вдячно згадуємо цю талановиту людину, прекрасного організатора культурно-мистецького життя, артиста у високому розумінні слова. Таким він відійшов у вічність. Таким пам’ятаю його я і наша Левадівка.
Валентина Ларькова. Завідувач музею Степана Олійника в селі Левадівка