|
|
   |
«Падають листочки
жовті та руді.
Вітерець збирає
брижі на воді...».
Нині в мене нежить,
я його терплю.
Котик Мілош стежить,
що я там роблю.
Я складаю віршик
про осінні дні.
Буде цікавіше
так хворіть мені.
З неба обережні
виснуть промінці.
Мілош-кіт не влежить
на своїм стільці.
Рими не готові,
але я пишу.
Папірцем котові
роблю шу-шу-шу.
Слово «брижі» вранці
пояснив татусь.
Ось чому до праці
сміло я берусь.
«Сміло» чи «сміливо»?
Розберуся ще.
Сонце в хмарах сивих
світить, не пече.
Десь стрибають діти,
гойдалки скриплять.
А мені хворіти
й тихо сумувать?
Хай дзвінкоголосі
прибіжать рядки!
Віршика про осінь
я складу таки:
«Падають листочки
жовті та руді.
Вітерець збирає
брижі на воді...».
До майданчика для ігор
дід привів онуку.
— Ти смілива, я повірив,
відпускай же руку.
Скрізь стрибають по драбинах
старші діти жваво.
І на них мала Христина
дивиться цікаво.
— Я смілива, — Христя каже
дідові тихенько. —
На «ракету» ось вилажу,
підійди близенько.
Так, щоб упіймав рукою, —
каже ще тихіше. —
Я смілива, та з тобою,
діду, сміливіша.
Через «стінку» проберуся —
стань із того боку.
Добре лазити навчуся —
не виходить поки.
— Ти, маленька, не втомилась?
Ще в очах не темно?
— Ні, он гойдалка звільнилась,
погойдай мене в ній...
Сквер зелений.
Сонця злива
в чорноморськім краї.
Христя, дівчинка смілива,
в гойдалці літає!
Приїхали гості з Ялти,
із місцини славної.
— Чи не можемо в Одесі
заспівати давньої?
— Тосі-тосі,
свині в горосі.
Телята в капусті,
а Христя на грушці!
Приїхали гості з Ялти,
та скоро поїдуть.
— Чи знов мене наостанок
погойдаєш, діду?
— Гойда, гойда, гойда-ша,
де кобила, там лоша.
А кобила в лісі,
а лошатко в стрісі...
До високих скель від моря
йде у Ялті вулиця.
— Чи не це ж синеньке море
й до Одеси тулиться?
— Ти пливи, кораблику,
дам я тобі яблуко.
Ти поплив за видноколи,
я ж, мала, біжу до школи.
Прощавай!
— Скільки буде два плюс два,
кицю — кругла голова?
Киця, хоч і не одразу,
нявкає чотири рази.
— Скільки буде два плюс три?
П’ять?.. Хвостом лиш не крути!
Киця (хай затихне зала):
«Няв-няв-няв-няв-няв!» — сказала.
Киця Пріся — математик!
Ви таку хотіли б мати?
Киця — мудрості лице!
Ви не вірите у це?
Що ж, відкриєм таємницю:
Христя нявкала за кицю.
Микола Суховецький, член Національної спілки письменників України.