Одеський зоопарк потребує розумної стратегії виживання

Одеський зоопарк — це значно більше, ніж територія з вольєрами у центрі міста.

Це частина міської пам’яті, частина одеської ідентичності, частина нашої культури ставлення до живого світу. Щоб зрозуміти, у якому стані перебуває суспільство, іноді достатньо подивитися не на політичні дебати і навіть не на міський бюджет. Достатньо подивитися на його зоопарк. Саме там, серед старих алей і вольєрів, найвиразніше видно, як люди ставляться до тих, хто повністю залежить від їхньої відповідальності.

Останніми місяцями Одеський зоопарк опинився у центрі гострої публічної дискусії. Одні вимагають негайної масштабної реконструкції, інші говорять про критичні проблеми утримання тварин, треті взагалі ставлять питання про майбутнє зоопарків у сучасному місті. І всі ці суперечки розгортаються у той час, коли країна живе в умовах великої війни, а кожна бюджетна гривня має свою ціну.

Саме тому питання майбутнього Одеського зоопарку сьогодні звучить значно ширше, ніж просто дискусія про реконструкцію старих вольєрів. Приводом для неї стало створення робочої групи з оцінки ефективності діяльності комунальної установи «Одеський зоологічний парк загальнодержавного значення» та повернення до розмови про масштабний проєкт реконструкції.

Дискусія виявилася емоційною, місцями конфліктною. Але в одному вона безумовно була корисною, нарешті публічно прозвучало головне питання: яким має бути Одеський зоопарк у XXI столітті. Це про те, чи здатне місто мислити стратегічно. Чи здатне відрізняти красиві архітектурні мрії від реальних потреб тварин. І чи готова Одеса нарешті відповісти на дуже просте запитання: що для нас важливіше — гучні проєкти чи відповідальність перед живою природою?

Не «звіринець», а сучасний екологічний центр

Світ давно відмовляється від старої моделі зоопарку як місця, де людина просто розглядає тварин у клітках. Сучасний європейський зоопарк — це передусім центр збереження біорізноманіття, екологічної освіти, ветеринарної допомоги, наукової роботи і реабілітації тварин. Це простір, де тварина не є «експонатом», а виступає своєрідним послом дикої природи.

Саме з цієї точки зору й слід оцінювати майбутнє Одеського зоопарку. Його головна проблема відома давно: територія занадто мала для повноцінного розвитку класичного великого зоопарку. Близько 6,5 гектара — це дуже скромна площа за сучасними мірками. Для порівняння: зоопарки Праги, Берліна, Вроцлава, Варшави чи Києва мають території у рази більші. Але з цього не випливає, що одеський зоопарк не має майбутнього. Це означає інше: він не може розвиватися за старою логікою «все більше видів, все більше експозицій». Йому потрібна інша концепція.

Що показала робота комісії

Робоча група, яка зібралася для оцінки ефективності діяльності зоопарку, фактично зробила дуже важливу справу: змусила всіх подивитися на проблему не через чутки, а через конкретні питання.

У центрі уваги опинилися кілька блоків.

Перший: умови утримання тварин. Саме він є найболючішим. Усі погоджуються, що частина вольєрів є морально й фізично застарілою, а окремі об’єкти потребують негайної модернізації. І це не тема для політичних декларацій, а питання добробуту живих істот.

Другий: наукова і просвітницька робота. І тут слід сказати чесно: у зоопарку зберігся дуже цінний кадровий і професійний потенціал. Саме завдяки багаторічній праці фахівців Одеський зоопарк має досвід роботи з рідкісними видами, зокрема хижими птахами, просвітницькими програмами і природоохоронними ініціативами. Попри всі труднощі, це не просто «місце для прогулянки», а інституція з науковими компетенціями.

Третій: управлінський і фінансовий. І тут прозвучала найнеприємніша, але найчесніша правда: під час війни місто не має ресурсу для одномоментної реалізації грандіозної реконструкції вартістю понад мільярд гривень. Тобто архітектурно красивий проєкт і реальні можливості бюджету сьогодні — це різні речі.

Проєкт реконструкції: сильна ідея, слабке місце

Архітектурна концепція реконструкції Одеського зоопарку, розроблена кілька років тому, безумовно, цікава. Вона пропонує перейти від радянської естетики «звіринця» до більш ландшафтного, відкритого, міського простору з новими маршрутами, зонами відпочинку, водними елементами, амфітеатром, новими входами і оновленими вольєрами.

З художньо-естетичного погляду це сильний образ. Він добре працює як презентація для депутатів і чиновників. Він демонструє, що зоопарк може виглядати не як депресивний залишок минулого, а як сучасний міський простір.

Але з наукової та практичної точки зору виникає низка запитань.

По-перше, будь-який проєкт зоопарку має починатися не з фасадів, кафе і входів, а з добробуту тварин: площі вольєрів, наявності укриттів, карантинних зон, сервісних проходів, ветеринарної інфраструктури, шумозахисту, субстратів, водопостачання, мікроклімату.

По-друге, сама довга центральна стіна кам’яних споруд уздовж алеї не створює відчуття природності. Вона більше нагадує міський квартал або вуличний ряд, ніж простір занурення в природу. А сучасний зоопарк має давати людині відчуття не архітектурної декорації, а живого ландшафту.

По-третє, у проєкті недостатньо чітко акцентовано окрему будівлю для еколого-освітньої роботи. А саме це мало б бути серцем сучасного Одеського зоопарку: виставкова галерея біорізноманіття, музей історії зоопарку, лекторій, простір для організованих груп дітей, великі екрани і мультимедійні програми, які занурюють у світ природи. Без цього зоопарк лишається насамперед експозицією, а не повноцінним освітнім центром.

По-четверте, нова реальність війни вимагає обов’язкової наявності укриття або захисної споруди, здатної прийняти щонайменше 150—200 осіб. Без цього серйозно говорити про масові дитячі екскурсії та великий освітній процес уже неможливо.

Про що говорили ще 30 років тому

У цій історії є важливий, майже символічний сюжет. Ще у 1994 році європейські експерти з Нідерландів — керівники зоопарку в Еммені Яап Ренсен та Алейд Ренсен-Оостінг — запропонували для Одеси концепцію реорганізації зоопарку в дитячий екологічний центр.

Це була не фантазія, а глибоко продумана модель. Вона передбачала створення музейно-лекційного центру, центру вирощування молодняку з прозорими стінами, контактного простору типу «сільський дворик», великої оранжереї, саду метеликів, дитячого ігрового майданчика, водойм із коропами кої, сучасного слонівника, реабілітаційного центру, реконструкцію розплідника хижих птахів та створення кількох великих ландшафтних вольєрів за континентальним принципом.

Інакше кажучи, ще тоді Одесі пропонували не просто «підремонтувати зоопарк», а змінити його філософію.

Тоді цього не сталося. Не вистачило ні послідовності, ні політичної стабільності, ні ресурсів, ні, можливо, внутрішньої готовності системи до змін. Але сьогодні, коли місто знову сперечається про майбутнє зоопарку, стає очевидним: саме ця стара ідея виявилася найсучаснішою.

Що реально потрібно робити зараз

У воєнний час стратегія має бути не пафосною, а розумною.

Перше. Потрібно зосередити всі наявні ресурси на нагальних потребах тварин: ремонті аварійних ділянок, модернізації критичних вольєрів, утепленні приміщень, покращенні ветеринарного забезпечення, водопостачання і безпеки.

Друге. Необхідно розвивати саме еколого-освітню функцію. Це відносно недорогий, але надзвичайно перспективний напрям. Лекції, дитячі програми, тематичні виставки, школа юного натураліста, екологічні свята, інтерактивні заняття — усе це здатне перетворити зоопарк на живий природничий осередок міста.

Третє. Потрібно створити або посилити реабілітаційний компонент. Для Одещини з її лиманами, степами, узбережжям, пташиними міграціями і постійними викликами міського середовища це надзвичайно важливо. Зоопарк може і повинен стати центром порятунку диких тварин регіону.

Четверте. Громадським організаціям варто не воювати із зоопарком у соцмережах, а допомагати йому шукати фінансування, партнерів, волонтерів, донорські програми, гранти на енергоефективність, освіту і реабілітацію тварин.

П’яте. Місту вже зараз слід мислити дворівнево. На нинішній території розвивати компактний міський екологічний центр. Паралельно думати стратегічно про можливу нову ділянку у 30—50 гектарів для створення великого сучасного зоопарку майбутнього. Саме так діяли багато європейських міст: старий зоопарк поступово ставав міським екоцентром, а новий — великим ландшафтним біопарком.

Зоопарк як іспит для міста

Сьогодні навколо Одеського зоопарку забагато шуму і замало стратегічного спокою. Одні вимагають негайної глобальної перебудови, інші — фактично консервації всього як є, хтось переводить професійну дискусію в площину особистих образ і політичних підозр.

Але істина значно простіша.

Під час війни головне — вистояти. Зберегти колекцію тварин. Підтримати фахівців, багато з яких — люди старшого покоління, що тримають цю складну систему на своїй відповідальності. Не дати деградувати території. І одночасно закласти інтелектуальну основу для майбутньої трансформації.

Одеський зоопарк сьогодні — це не історія про амбіції. Це історія про межу між гучними словами і реальною відповідальністю.

Ставлення до тварин завжди було одним із головних тестів на цивілізованість суспільства. А ставлення до власного зоопарку — це ще й тест на зрілість міста. Бо зоопарк — це не тільки про левів, слонів чи птахів. Це про нас самих. Про те, чи здатні ми в часи руйнування не руйнувати далі, а зберігати, думати і будувати майбутнє — крок за кроком, чесно і професійно.

Сергій КУРОЧКІН. Провідний фахівець відділу екологічної освіти Нижньодністровського національного природного парку