Відновити історичну спадщину, або чому можна прожити без Каховського водосховища?

Хоча вода із затоплених територій пішла донизу і осушиладно — екологи не хочуть говорити про збитки у цифрах. Це і не дивно, адже людство не стикалося з катастрофою такого масштабу. Заявляти про висновки зарано, кажуть експерти. А от говорити про майбутнє — саме час. Майже на сороковий день від трагедії, трохи оговтавшись, можемо подивитися на проблему всебічно та дослідити дискомфортні, неочікувані сценарії.

Чому греблі і дамби — це класичне знаряддя війни?

Не тільки шаблями, кулями, бомбами чи ракетами вигравалися битви на полі бою. Греблі і дамби використовувалися як зброя у війнах з глибокої давнини. Та не лише в недалекому минулому маємо сумні кейси.

Розлив річки Хуанхе в Китаї, внаслідок умисного знищення гребель під час другої японо-китайської війни (1937—1945), шокував людською жорстокістю. Через густоту населення, вода вбила від 500 до 800 тисяч мирних жителів. Більшість з цих людей загинули не через потоп, а від голоду і хвороб.

Внаслідок підриву ДніпроГЕСу радянською армією у 1941 році в історичній публіцистиці називаються різні цифри загиблих: 20 тисяч, згодом 80 тисяч і потім мова йшла майже про 100 тисяч людей. Та історики сходяться на тому, що серед німців, внаслідок великої води, жертв майже не було.

Час новітньої жахливої історії. Каховська трагедія 6 червня 2023 року — це прорив найбільшого водосховища в історії людства. За словами експерта робочої групи з вивчення екологічних наслідків війни в Україні Євгена Симонова, під час зустрічі експертів UWEC Work Group, ще ніколи прорив греблі не призводив до таких масштабних змін в ландшафті. Це осушення 2 тисяч квадратних кілометрів, затоплення 0,5 тисячі квадратних кілометрів, одночасний випуск 18 кубічних кілометрів води в лиман.

Для чого створили Каховське водосховище?

Телеканал «Діскавері» має проєкт «Осушити океан». Науковці уявно «спускають» воду з водоймища, аби «подивитися», які історичні скарби там сховані. Так сталося і в Україні, тільки не уявно, а через насильницькі, варварські дії формального сусіда.

За останні тижні, після осушення дна, ми відкрили завісу життя козаків, які заселяли цю територію за два століття до створення водосховища. Люди викладають відео в мережу із знайденими посудом, зброєю, човнами і навіть церквою тієї епохи!

Але ця історія вільного та незламного українства не була вигідною Радянському Союзу. Геть не той приклад для наслідування дітям вони хотіли мати. І заховати цю історію під метрами води було непоганим рішенням. Звісно, це не єдина ціль будівництва Каховського водосховища і каскадів. В офіційних паперах йшлося про створення резервуарів з питною водою, системи зрошення, організації виробництва електроенергії. Ну і класична ідея водосховищ як зброї у війні не втратила своєї актуальності. Особливо після другої світової. Раптом що.

В результаті, історичні землі козаків, разом з пам’ятками їх величних здобутків були втоплені. Система зрошення, хоч і підвищувала врожайність, але ж є оте саме «але». Керівник громадської організації «Українська природоохоронна група» Олексій Василюк каже: радянська практика розорювання земель призвела до того, що більш розорані землі, ніж в Україні, є тільки в Бангладеш. Ми виснажили родючі території, відновлення яких — завдання із зірочкою нащадкам.

Що ж стосується зведення ГЕС, то воно відбувалося насильницьким методом. Мешканців сіл, які проживали на території потенційного об’єкту, «попросили» переїхати — швидко і без заперечень. Людям боліло те, що не тільки їхні обжиті оселі знищено, а й могили рідних втопили... Наші пращури пережили таку саму трагедію, як ми сьогодні. Зруйноване житло, втрачені могили рідних, стерті з лиця землі різновиди рослин та тварин.

Чим розплатилася природа

«Територія, яка потрапила під зону теракту, це не просто якась абстрактна точка на карті. Це місце, де в Україні знаходиться одна з найбільших концентрацій природоохоронних територій», — сказав під час зустрічі експертів UWEC Work Group керівник громадської організації «Українська природоохоронна група» Олексій Василюк.

Постраждало 59 об’єктів природоохоронного фонду, 9 — смарагдової мережі Європи і один об’єкт рамсарських водно-болотних угідь міжнародного значення. Територія, яка за декілька годин була знищена, до цього охоронялася майже сто років.

«Зараз часто звучить слово екоцид, і я згоден вперше в житті, що ми повинні використовувати цей термін, бо нижче за течією знищено абсолютно все живе, ну і вище за течією також, бо воно або висохло, або його викинуло в море і воно загинуло там», — пояснює Олексій Василюк.

Приблизно 8 різновидів живих істот екологи не дорахуються після того, як потраплять на затоплені території для досліджень. Це лише прогнози, адже неможливо порахувати скільки внаслідок трагедії загинуло живого.

«В одній жменьці землі є до 8 тисяч дрібних, невидимих неозброєним оком, живих істот. А якщо вважати тваринами тільки оленів і кабанів, яких видно здалеку — це непрофесійно, але навіть їх чисельність навряд чи можна оцінити. Сто відсотків, що вся наземна фауна повністю знищена», — констатував експерт.

Доля АЕС: де брати воду для її охолодження

У центральній частині затопленої території знаходиться великий енерговузол. Це Запорізька АЕС — найбільша атомна станція Європи та Запорізька теплова електростанція, друга за потужністю в Україні.

З вересня минулого року останні реактори на атомній станції заглушені, вони не виробляють електроенергію. Тому всі експерти зійшлися на думці, що безпосередньої та негайної загрози для атомної станції осушення водосховища не викликає. Проте, за словами експерта ядерного проєкту Екологічне об’єднання «Белона» Дмитра Горчакова, система альтернативних джерел води для АЕС дуже вразлива, як і вся станція в руках ворога. Після деокупації станція не зможе працювати без відновлення водосховища, або ж без будівництва нової системи підведення води з Дніпра.

За словами Євгена Симонова, маємо розглянути варіанти альтернативної енергетики. Сонячна електростанція, наприклад, займе менше 1% площі колишнього водосховища, коштуватиме в рази менше, ніж відновлення гідроелектростанції, і може бути збудована менш ніж за два роки.

Розвиток сонячної енергії на дні колишнього водосховища може забезпечити живлення насосів нових систем водопостачання, одночасно захищаючи місцеву рослинність від посухи. Це можна доповнити вітряними електростанціями для використання потужних природних вітрів у долині. То ж трагедія повинна стати можливістю розвитку відновлюваної енергетики та інших видів економічної діяльності, які не завдають шкоди природі.

Відновити чи забути: питання з водосховищем відкрите

Відновлення греблі та її водосховища площею 2000 км2 — не найкращий варіант для розвитку країни, враховуючи надзвичайні витрати, вразливість клімату, загрозу руйнування та наявність більш сучасних рішень. Принаймні так вважають екологи.

До створення водосховища це була територія, якою люди користувалися в господарстві. Ліса, поля, озера, степи. Тепер, як колись, ми маємо 2 тисячі квадратних кілометрів вільних угідь. З часом відновляться водно-болотні угіддя, заплави й міграції типових для Дніпра риб. Частина цих територій стане придатною для різних типів економічного використання.

Екологи кажуть: вододжерела нікуди не поділися, Дніпро продовжує текти, ближні водосховища на місці. Це значить, що існують альтернативні способи відновлення водопостачання як населених пунктів, так і сільського господарства.

«Втрата такого водного об’єкту, в цілому, не вплине на доставку води куди-небудь, включаючи Крим, — констатує Олексій Василюк. — У випадку населених пунктів, серед яких найбільші міста Кривий Ріг та Нікополь, то Нікополь стояв на березі Дніпра ще до того, як було створено водосховище. У Кривий Ріг так само, вже наступного тижня, перенаправлять воду з інших джерел, і питання буде вирішене. Що стосується енергокомплексу, справді, потрібно буде перебудувати споруди, які качають воду. Навіть в напрямок Криму можна закачувати воду насосами, бо як виявилося, і до цього її качали насосами».

Олексій Василюк резюмує: руйнація водосховища — це катастрофа для всіх. Але в майбутньому ми зможемо перетворити негативні наслідки собі на користь, якщо у нас вистачить мудрості раціонально використати можливості, які з’явилися.

В перші дні після трагедії всі питали, як відновити Каховське водосховище, а тепер мова йде про те — чи варто його взагалі відновлювати?

Інна ЯКИМЕНКО