Напередодні дня Перемоги антигітлерівської коаліції — Радянського Союзу, США та Великої Британії — над фашистською Німеччиною, до Одеси приїхали представники міжнародного фонду «Християни за Ізраїль». До цього фонду входять Канада, Німеччина, Австрія, Швейцарія, Бельгія, Велика Британія, Італія, Австралія, Нова Зеландія. Члени фонду — люди різних християнських конфесій...
Розбирав днями татовий архів. Потрапила на очі стаття у «Вечірній Одесі». І, як це часто буває, із нізвідки наринули спогади… 1967 рік, мені шість. Ми живемо великою родиною. Я з нетерпінням чекаю щодня листоношу (з товстою сумкою на ремені), який приносить мені яскраву, нетутешню листівку з далекої (але вже й близької) Угорщини...
У цьому році виповнилось 35 років з дня виборів народних депутатів України в УРСР, які були першими виборами до Верховної Ради УРСР на альтернативній основі. На них було обрано 12-е скликання Верховної Ради УРСР, що згодом стало 1-м скликанням Верховної Ради України. Це були особливі вибори...
Редакція газети «Вечірня Одеса» звернулася до мене з проханням написати спогади до 10 квітня — Дня визволення Одеси від фашистських загарбників. Переживши роки фашистської окупації нашого міста, я неодноразово писав на цю тему. Але коли сів за чергову статтю, в пам’яті почали спливати нові й нові подробиці страшних років в історії рідного міста і того радісного дня — звільнення з нацистського концтабору радянськими військами. Наринули спогади…
За довгі роки роботи в літературі, написавши понад тридцять книг, я думав — все. Виписався. Але раптом зателефонував хлопець, йому 16 років, навчається у морехідному училищі, мріє стати моряком. Прочитавши кілька моїх книг, питає: чи бачив я мис Доброї Надії? І чому цей мис так називається? Я завжди відповідав — і на листи читачів, і на дзвінки. Відповідаю через газету і цього разу...
Це було вже в далекому 1983 році. За ініціативи голови колгоспу ім. Дзержинського Всеволода Вікторовича Кудрявцева був створений самодіяльний хор «Райдуга» при Будинку культури, директором якого був Олександр Григорович Лазаренко...
У морі, як у житті: спокійні дні міняються штормовим вітром, на гребенях хвиль закипає піна, і небо навіть вдень стає темним та близьким. На камбузі і в буфетній починає гуркотіти посуд, що падає від качки...
У понеділок, 27 січня, людство згадувало трагічні події 80-річної давнини. Тоді солдати Червоної Армії звільнили концтабір Аушвіц-Біркенау у польському місті Освенцім. І весь світ дізнався про страшні злочини нацистського режиму. Тільки в Аушвіці в період з 1940 по 1945 роки, було вбито понад мільйон людей, переважно євреїв, синті та ромів. Потім відкрилася правда про Майданек і Треблінку, Собібор і Хелмно, про інші концтабори, створені спеціально для «вирішення єврейського питання»...
Чивітавек’я — це майже Рим. Двадцять п’ять хвилин їзди на автомобілі або автобусом — і ви у столиці Італії. Чивітавек’я — порт невеликий, але в ньому швартуються пасажирські лайнери. І туристи, не встигнувши зійти на берег, поспішають до автобусів, щоб якнайшвидше побачити Собор Святого Петра, Колізей, фонтан Треві та інші визначні пам’ятки «вічного міста»...
Її звали Раїса. Але вона просила називати її Робертою. Чому? Поясню. Вона пересіла до нас в Індійському океані. Я тоді працював старшим механіком на теплоході «Більшовик Суханов». Ішли ми в Бомбей за вантажем індійського чаю, який потім розвозили портами Західної Європи. У рейсі захворіла наша буфетниця. Її пересадили на зустрічне судно. Це судно йшло до Одеси. А нам дали цю Раїсу-Роберту...
