|
|
   |
Зараз я рідко буваю біля моря — вік. У сина — машина, але він завжди зайнятий.
Щоправда, іноді заїжджає за мною, і ми їдемо на дев’яту станцію Великого Фонтану, де з крутого урвища видно море — чудове за будь-якої погоди. Сідаємо на лаву, слухаємо крики чайок і дивимося на обрій. Син, капітан далекого плавання, думає про своє море, я — про своє: згадую країни, в яких побував, шалені шторми та випадки, що запам’яталися на все життя.
Наприклад, такий. Одного разу теплохід «Аркадій Гайдар», на якому багато років працював старшим механіком, вантажився в Канаді в порту Монреаля на порти Чорного моря. Завантажувалися під Новий рік. Мороз у Монреалі стояв 20°С, але канадці ходили у легких куртках і без головних уборів — звикли.
На центральній площі Монреалю височіла величезна ялинка, прикрашена кришталевими іграшками від Swarovski, які переливались всіма кольорами веселки у променях зимового сонця. Крім іграшок на ялинці були конвертики із записками Санта-Клаусу від дітей, які просили в наступному році виконання різних бажань.
У нас в кают-компанії теж стояла ялинка. Її привіз обслуговуючий судно агент. Ялинка була справжня і пахла сосновими лісами, яких у Канаді багато. Ялинкових іграшок у нас не було, але електрики прикрасили її електричною гірляндою, а моряки поклали під ялинку записки до Діда Мороза з побажаннями щасливого повернення додому, оскільки на нас чекав перехід через зимовий Атлантичний океан з оскалом пінистих штормових хвиль.
За кілька днів до Нового року до мене прийшов старший механік хорватського судна. Воно стояло неподалік нас. Хорватський стармех поскаржився, що в нього перестав працювати паровий котел — не спрацьовує автоматика, а на дворі — мороз, екіпаж замерзає у своїх каютах. Він запитав, чи є у нас знаючі хлопці, щоб розібралися в автоматиці котла. При цьому сказав, що судно вони купили в Іспанії, і він не має таких фахівців, які могли б запустити котел.
Я взяв четвертого механіка Костю Мачула, який мав у господарстві такий котел, і електромеханіка Федора Юзефовича. Хлопці були випускниками вищої морехідки і свою справу знали добре. Спустившись у машинне відділення хорватського судна, мої фахівці попросили схеми автоматики котла і, розстеливши їх у кочегарці, почали розбиратися з проблемою, що виникла у хорватів. Рівно за годину котел запрацював. Підняли пару — у каюти пішло тепло.
На радощах старший механік запросив нас до себе. Коли ми до нього увійшли — стіл уже був накритий. У кутку каюти сидів чоловік похилого віку і курив сигару.
Я спитав:
— Хто це?
Стармех махнув рукою:
— Іспанець, гарантійний механік.
— А чому ж він не міг запустити котел?
Хорват усміхнувся:
— «Тупа нація».
Ми випили за Новий рік, побажали хорватам удачі і пішли до себе. А слова хорвата «тупа нація» увійшли в нас у приказку.
І якщо потрапляв до нас якийсь нерозумний, про нього говорили, що з нього взяти — «тупа нація».
Аркадій ХАСІН