|
|
   |
Якщо пройтися Одесою та вдивитися в назви вулиць, то можна побачити, яким багатонаціональним було і залишається наше місто: Грецька, Єврейська, Болгарська, Запорізька, Івана Франка, Богдана Хмельницького, Італійська, Французький бульвар, Рішельєвська — названа на честь герцога де Рішельє, першого градоначальника Одеси, пам’ятник якому стоїть на Приморському бульварі як всесвітньо відома візитівка нашого міста. І, нарешті, Дерибасівська — на честь іспанця Хосе де Рібаса, якого вважають засновником Одеси.
В Одесі жили й латиші. З одним із них я був добре знайомий.
У 1949 році я, дев’ятнадцятирічний хлопець, плавав мотористом на пасажирському теплоході «Львів». Судно ходило Кримсько-Кавказькою лінією. Третім помічником капітана на «Львові» був латиш Володимир Вольдемарович Петерсель.
Ми потоваришували на тлі любові до літератури. У мене була знайома в букіністичному магазині, яка «діставала» мені рідкісні на той час книги. Якось Володимир Вольдемарович, зайшовши до кубрика, де я мешкав, побачив на моєму ліжку «Трьох мушкетерів» Дюма. Таких книжок у вільному продажу не було. Він попросив почитати. А згодом і сам почав приносити мені цікаву літературу. Так і зав’язалася наша дружба.
Одного разу він приніс журнал «Нева», який видавався в царській Росії. Саме з нього я вперше дізнався про загибель «Титаніка». А від самого Володимира Вольдемаровича я почув багато нового з історії мореплавства. Він був палким шанувальником вітрильного флоту й розповідав багато цікавого про будівництво та рейси унікальних вітрильників.
Теплохід «Львів» був каботажним судном. І всі, хто на ньому працював, не мали закордонних віз. Не мав її і Володимир Вольдемарович.
Одразу після завершення Другої світової війни кілька суден Чорноморського морського пароплавства ходили до Америки. Серед них — вантажний теплохід «Фрідріх Енгельс». Володимир Вольдемарович був на ньому третім помічником капітана. Радисткою працювала красива вісімнадцятирічна дівчина — Лєночка Львовська. Володимир закохався й одружився з нею.
За національністю Олена Львовська була єврейкою. У 1949 році, коли Сталін розпочав антисемітську кампанію боротьби з «безродними космополітами», Володимира викликали в політвідділ пароплавства й запропонували розлучитися з єврейкою. Лєну на той час уже було звільнено з роботи. Він відмовився і був позбавлений права на закордонне плавання. Такі були часи...
Минув час. Сталіна не стало. І якось, зустрівши Володимира Вольдемаровича у відділі кадрів пароплавства, я дізнався, що він уже плаває капітаном. Він зрадів нашій зустрічі. Ми пішли на Приморський бульвар, сіли на лавку. Володимир Вольдемарович з гордістю показав мені фотографію своєї дружини й сказав:
— Подивись, яка красуня моя Лєночка, а ці покидьки хотіли, щоб я з нею розлучився.
Капітаном його призначили на теплохід «Вуглеуральськ». Це було головне судно великої серії теплоходів, які будували для ЧМП у НДР. До нашої зустрічі поняття «капітан» для мене мало романтичний відтінок. Але тоді Володимир Вольдемарович показав мені справжню суть капітанської роботи.
Капітан — це єдина стіна між гармонією і хаосом. Він не просто керує судном — він тримає на собі все: сотні метрів сталі, тисячі тонн вантажу, десятки людських життів. Він — останній, хто залишає корабель. Навіть коли все кричить: «Тікай!» — він стоїть. Без жодної допомоги — лише він і його команда. На борту капітан — це суддя, батько, дипломат і відповідальний за все. Він ухвалює рішення — кожне з холодною головою, без права на помилку. Він може зареєструвати смерть, зафіксувати народження. Він не може просто захворіти, сказати: «Я втомився». Його нікому замінити, йому нема до кого звернутись. Якщо судно сяде на мілину — винен капітан. Він завжди бере участь у розслідуваннях. Він відповідає навіть за те, чого не робив. Просто піднімається на місток і стоїть там, поки судно не дістанеться до пункту призначення.
Хоча часи вже були не сталінські, а хрущовські, жити не стало легше. За будь-яким продуктом потрібно було стояти в довгих чергах. Хоча Хрущов і проголосив: «Через 20 років радянські люди житимуть при комунізмі», завдяки його поспішним і непродуманим реформам у країні не вистачало навіть хліба. Зерно почали закуповувати за кордоном — у США, Канаді, європейських країнах. У цих перевезеннях брали участь судна ЧМП.
Одного разу теплохід «Вуглеуральськ» під командуванням капітана Петерселя доставив зерно з Канади до Одеси. Після вивантаження судно стало в док на ремонт. Робітники, що працювали в трюмах, зібрали зерно, яке лишилось у закутках. З набитими кишенями їх затримали на прохідній. Коли з’ясувалося, що це було на «Вуглеуральську», капітана Петерселя віддали під суд. Його врятувало лише те, що незабаром, завдяки заколотникам у Кремлі, Хрущова усунули з посади й відправили на пенсію. Країну очолив Брежнєв — і справу проти капітана було закрито.
Невдовзі я дізнався, що Володимир Вольдемарович з дружиною виїхав до Ізраїлю. До мене доходили чутки, що він плаває на суднах ізраїльської компанії Zim. В Одесі було представництво цієї компанії — на Приморській вулиці, біля порту. Я зайшов туди в надії дізнатись хоч щось про мого друга, але мені відповіли, що таку інформацію не надають.
Так загубились сліди капітана Петерселя. А все, що я про нього згадав, — розповів у цій статті.
Аркадій ХАСІН