|
|
   |
Зараз я рідко буваю біля моря. Вік. Але іноді син вивозить мене до Аркадії чи на Ланжерон. Я радію крикам чайок, різким поривам солоного вітру і подовгу дивлюся на обрій, згадуючи свої плавання і людей, чиї імена колись були знаменитими.
Одне із таких імен — капітан Вайсман, це людина нелегкої долі, яку знала вся морська Одеса.
23 серпня 1939 року в Москві було підписано пакт про ненапад між фашистською Німеччиною та Радянським Союзом. Було підписано й договір про економічне співробітництво між двома країнами. І до Німеччини пішли стратегічні товари: нафта, бавовна, зерно, руда та багато іншого. А Німеччина почала постачати до СРСР оптику, верстати та інше обладнання для радянських заводів. В Одесі відкрилося Генеральне консульство Німеччини. Воно знаходилося у будівлі нинішньої дитячої лікарні імені Резника на розі вулиць Дворянської та Садової. Над будинком було піднято фашистський прапор. Щодня навпроти цієї будівлі стояли одесити, очікуючи, що хтось вийде з консульства, щоб побачити живого фашиста.
Майже всі судна ЧМП працювали на Німеччину. Михайло Михайлович Вайсман, на той час молодий штурман, був старшим помічником капітана теплохода «Донбас».
22 червня 1941 року пароплав стояв у Гамбурзі, вивантажуючи стоси бавовни. Того дня о 4-й ранку без оголошення війни фашистська Німеччина напала на Радянський Союз. Вранці до борту судна під’їхали дві чорні вантажівки. Есесівці зігнали моряків, заштовхали їх у вантажівки та відвезли до концтабору. Там їм оголосили, що вони інтерновані. Михайло Михайлович Вайсман не був яскраво вираженим євреєм, але знаючи, як ставляться до євреїв німецькі фашисти, встиг викинути у море свій морський паспорт і назвав себе прізвищем Воробйов. Ніхто із членів екіпажу його не видав.
Разом з іншими моряками він провів у концтаборі на найважчих роботах чотири роки. Звільнили їх англійці, які разом з американцями 6 червня 1944 року висадилися в Нормандії, відкривши другий фронт проти гітлерівської Німеччини.
Після капітуляції фашистської Німеччини у травні 1945 року Михайло Михайлович повернувся до Одеси. Сім’я його загинула в одеському гетто, у квартирі жили чужі люди, і йому довелося витратити чимало зусиль, щоб стати господарем свого житла.
Він знову пішов працювати у ЧМП. Майже весь флот пароплавства за роки Другої світової війни було потоплено фашистською авіацією та підводними човнами. На початку 1946 року пароплавство почало отримувати з поваленої фашистської Німеччини німецькі судна на рахунок репарацій. Михайла Михайловича, який склав іспит на звання капітана далекого плавання, направили до Німеччини, звідки він пригнав до Одеси пароплав, який отримав назву «Генерал Черняховський». На цьому пароплаві Вайсман здійснив кілька рейсів до Америки, доки не почалася «холодна війна» між США та СРСР у 1947 році.
А наприкінці 1948 року, коли Сталін розв’язав антисемітську кампанію – «боротьбу з безрідними космополітами», капітан Вайсман, як і інші євреї, був звільнений з пароплавства. Окрім євреїв були звільнені моряки болгари, греки, поляки, які народилися в Одесі, але за примхою Сталіна стали «інородцями».
На щастя, в цей час до Одеси почали приїжджати вербувальники. На півночі Радянського Союзу, у Мурманську та Архангельську, став швидко рости рибальський флот. Цей флот дуже потребував спеціалістів: штурманів, механіків, радистів, електромеханіків. Звільнені з пароплавства за національною ознакою моряки ринулися на Північ. Там національність нікого не цікавила. Для роботи на рибальських суднах були потрібні диплом і бажання працювати у морі.
У капітана Вайсмана було і те, й інше. Після приїзду до Мурманська він одразу отримав під своє командування великий морозильний траулер, який працював не тільки в Баренцевому морі, а й виходив в океан. На півночі М.М. Вайсман працював до березня 1953 року. 5 березня того року Сталін помер. Капітан Вайсман, розуміючи, що часи тепер будуть інші, одразу повернувся до Одеси. Він не схибив. Його охоче взяли на роботу в пароплавство, і він отримав під своє командування пароплав «Друга п’ятирічка». Сталінські п’ятирічки, розпочаті 1929 року, визначали розвиток Радянського Союзу у промисловому плані. У роки другої п’ятирічки було збудовано ДніпроГЕС, «Уралмаш», Харківський та Сталінградський тракторні заводи та інші гіганти радянської індустрії. Тому пароплав, на якому почав працювати капітан Вайсман, отримав таку назву.
Стараннями капітана «Друга п’ятирічка» постійно виконувала та перевиконувала планові завдання. А це – грошова премія екіпажу. Але з кухарями пароплаву не щастило. Тоді Михайло Михайлович умовив одного з найкращих кухарів ресторану готелю «Лондонський» піти з ним у рейс. До зарплати кухаря він додавав гроші зі своїх представницьких. Екіпаж «Другої п’ятирічки» почав харчуватися як у ресторані.
У 1955 році «Друга п’ятирічка», прямуючи з Данії на Чорне море, у протоці Ла-Манш у тумані зіткнулася з французьким пароплавом. Винен був «француз». Але обидва пароплави, отримавши пошкодження, були відбуксовані до порту Дюнкерк. Французька влада, звинувативши у зіткненні радянського капітана, посадила його до в’язниці. На допомогу Михайлу Михайловичу вилетіла з Одеси начальник юридичного відділу ЧМП Лариса Олексіївна Короткова. На суді, зібравши необхідні документи та докази, вона домоглася виправдання радянського капітана. На суддів справило враження і те, що Михайло Михайлович, захищаючись, говорив французькою. І французьку, і англійську мову він знав досконало, оскільки його мати була викладачем іноземних мов і вчила його з дитинства.
Після повернення до Одеси він виступав у Палаці моряків, розповідаючи про ті неприємні події. Разом з іншими моряками пароплавства я слухав М.М. Вайсмана, який несподівано закінчив свій виступ віршами Едуарда Багрицького:
Кто услышал раковины пенье,
Бросит берег и уйдет в туман;
Даст ему покой и вдохновенье
Окруженный ветром океан…
Давно немає в Одесі Чорноморського пароплавства — розграбованого та знищеного вищими чиновниками. Згорів Музей морського флоту. І нема кому і ніде розповідати про моряків, якими пишалося наше місто.
Згадавши капітана Вайсмана, я через свої скромні можливості постарався це зробити.
Аркадій ХАСІН