|
Наприкінці грудня 1979 року за рішенням керівництва СРСР, яке очолював Л. І. Брежнєв, до Афганістану було введено радянські війська. Ця незрозуміла, але необхідна, як пояснювали радянські газети, війна, врешті-решт тривала майже 10 років і забрала життя тисяч радянських солдатів і офіцерів. Про ту війну знали всі.
Але була ще одна війна. Її також вів Радянський Союз. Вона мало кому була відома, а почалася у 1975 році в далекій африканській країні — Анголі. Країна ця багата на алмази, золото, мідь та інші корисні копалини. Ангола була португальською колонією. І щойно колонізатори пішли — у країні спалахнула громадянська війна, яка тривала майже тридцятиліття, до 2002 року.
За владу почали боротися кілька угруповань із вигадливими назвами, яких я не пам’ятаю. Але добре пам’ятаю, що Радянський Союз підтримував прокомуністичне угруповання. В Анголу почали відправляти військових спеціалістів. Усі вони давали підписку про нерозголошення. Але незвичні умови життя на африканському континенті — спека, укуси отруйних комах, смертельні хвороби, та й самі військові дії — багатьом радянським людям коштували життя.
Що стосується Чорноморського пароплавства, то за наказом Москви було виділено групу великотоннажних суден для доставки в Анголу зброї та боєприпасів. З моряків також брали підписку про нерозголошення. Але ці рейси були настільки небезпечні, що могли і морякам коштувати життя.
Як підтвердження цього — випадок, який стався через десять років після початку громадянської війни. Влітку 1986 року в ангольському порту Намібе стояли два чорноморські теплоходи — «Капітан Чірков» та «Капітан Віслобоков», вони вивантажували танки. Вночі диверсанти під обидва теплоходи заклали міни. Пролунали вибухи. Судна почали тонути. Але моряки обох суден встигли завести під днища пластирі і швидко відкачати воду, що потрапила в трюми.
«Капітан Віслобоков» після ремонту в Луанді взяв курс на Іспанію. Його подальше відновлення було визнано недоцільним, судно продали на злам. А відремонтований «Капітан Чірков» 27 серпня своїм ходом прибув до Одеси для капітального ремонту.
Зустрічало екіпажі керівництво міста та пароплавства. Нагадую, що в 60—70-і роки в Одесі з’явився Південно-Західний житловий масив, там квартири отримували і моряки. Але черги були великі. Проте члени екіпажів, які повернулися з Анголи, за свої героїчні дії були нагороджені квартирами позачергово.
Окрім радянських військових фахівців, для допомоги прокомуністичному угрупованню були направлені і кубинські війська. У ті роки Куба, яка позбавилась американської «опіки», і де до влади прийшов Фідель Кастро, повністю залежала від Радянського Союзу. Судна ЧМП постійно доставляли на Кубу продовольство та інші життєво необхідні товари. І коли радянський уряд звернувся до Фіделя Кастро по військову допомогу Анголі, він не відмовив: в далеку африканську країну були відправлені так звані «кубинські добровольці».
Для перевезень «добровольців» до країн Африки, де також, як в Анголі, палахкотіла громадянська війна (наприклад, в Ефіопії), ЧМП виділило декілька пасажирських суден. В їх числі був лайнер «Адмірал Нахімов», який вже мав досвід військових перевезень на Кубу в 1962 році, під час Карибської кризи. Тоді він привіз близько трьох тисяч радянських військовослужбовців у картатих сорочках під виглядом «сільськогосподарських робітників».
Це судно — двотрубний багатопалубний величезний лайнер німецької споруди — увійшло до складу ЧМП у 1957 році. Порт приписки — Одеса. Капітаном було призначено досвідченого моряка, який пройшов Другу світову війну, Миколу Антоновича Соболєва.
Влаштувавшись в Одесі, «Адмірал Нахімов» почав працювати на кримсько-кавказькій лінії. Комфортабельне, гарне судно одразу завоювало симпатії пасажирів. І хоча на кримсько-кавказькій лінії працювало чимало пасажирських суден, але потрапити на «Адмірал Нахімов» було непросто. Квитки на лайнер замовлялися за кілька місяців.
І раптом — «Адмірал Нахімов» зник! Чимало пасажирів, які замовили заздалегідь квитки, почали скаржитися в пароплавство і навіть писати обурені листи до газет — куди подівся «Адмірал Нахімов»? Але відповіді не було.
Більше півроку лайнер «Адмірал Нахімов» ходив із Куби до Африки і назад. В Африку він возив «кубинських добровольців». А з Африки повертався із сумним вантажем.
Зрештою лайнер повернувся до Одеси. Минали роки. Капітан «Адмірала Нахімова» Н.А. Соболєв пішов на пенсію.
А потім — катастрофа… 31 серпня 1986 року, здійснюючи черговий рейс кримсько-кавказькою лінією, «Адмірал Нахімов» зіткнувся з балкером «Петро Васєв». І затонув. Це сталося неподалік Новоросійська в Цемеській бухті. На борту було близько півтори тисячі пасажирів. Майже п’ятсот із них загинули.
Про цю трагедію написано багато і повторюватися не буду. Я просто хотів розповісти про засекречені рейси «Адмірала Нахімова» та інших пасажирських лайнерів, які стали часткою історії Чорноморського пароплавства.
Аркадій ХАСІН