За гуманизм, за демократию, за гражданское и национальное согласие!
Общественно-политическая газета
Газета «Вечерняя Одесса»
RSS

Далекое-близкое

Очаківська інтрига

№29—30 (11373—11374) // 11 апреля 2024 г.
Очаківська інтрига

Серед творчого доробку Тараса Шевченка свого роду несподіванкою ви-глядає чорно-білий малюнок, сюжет якого пояснює його назва: «Потьомкін дорікає Суворову за надмірно великі втрати при штурмі Очакова». У часи Кобзаря таке поняття, як карикатура, вже існувало, отож по суті художник використав саме цей іронічний жанр.

На малюнку зображена купка російських офіцерів, суцільна сіра маса, на чолі з Суворовим, усі як один на тоненьких ніжках, обтягнених панталонами. Вони у повній розгубленості завмерли перед дебелим князем Потьомкіним.

Золотий фазан, як поблажливо і небезпідставно називала Потьомкіна сама Катерина, у ледь запахнутому халаті з лопатим орденом на грудях, розвалився на краю ліжка і тикає пальцем в обличчя зніяковілого полководця.

Ця мініатюра видає грубу натуру князя з головою, адже військовий статут категорично забороняє розпікати старшого начальника на очах підлеглих.

Під потьомкінським напором Суворов зігнувся, неначе знову схопив кулю у груди, як на очаківських стінах, і вкрай здивований хоче відхилити усі нахабні звинувачення князя, але від хвилювання і обурення він не знаходить слів!

Що характерно — на ковдрі, розстеленій прямо на підлозі, спиною до розгубленого генералітету, схрестивши ноги по-турецьки, сидить колоритний козак. Він гарно вдягнений, з кривою люлькою у руці і за запорозьким звичаєм із оселедцем, прилаштованим за вухо. На голові розкішна смушкова шапка. Хто хоч трошки знає історію, той одразу впізнає у тому козакові Антіна Головатого, саме того, кому стоїть памя’тник посеред Старобазарного скверу.

Потьомкін цінував розум цього козацького старшини і постійно тримав Головатого при собі. Саме Головатий власною шаблею окреслив місце посеред бессарабського степу, де найсвітліший перед смертю востаннє перебував на цьому світі! Саме він і поклав покійному князеві золоті монети на заплющені очі.

І хай ні в кого не складається враження, що Головатий був «паркетним козаком». Його флотилія, що складалася з маломірних «чайок» завзято діяла ще під Кінбурном і відхопила у ворога острів Березань, розташований у морі навпроти Очакова.

Вражає, як глибоко Тарас Шевченко знав історію батьківщини і козацтва. І одночасно дивує, як за допомогою олівця майстер зміг передати глядачу навіть звуки потьомкінського голосу.

Кидається в очі ще одна характерна деталь того малюнка — домашні капці князя Таврійського із закрученими догори носками. Вони наче з казок про Аладдіна. Чому саме такий фасон вибрав ясновельможний? Справа у тому, що князь, як модник, франт і епікуреєць, захоплювався звичаями Порти, віддавав данину модній у ті часи «туркуазності». На відпочинку, а він завжди поєднувався з роботою, носив яскраві халати, феску і палив кальян.

Князь Таврійський починав у російській армії вахмістром, згодом став підпоручиком та завідувачем полковою швальнею. Він іноді визнавав, що воєначальник з нього нікчемний і з такою оцінкою нерідко погоджувався. Але амбіції мав роздуті, крім того, постійно прагнув до епікурейської різноманітності в їжі, коханні, званнях, яких у князя було під сорок, цінностях та нагородах.

У своїх мріях фаворит Катерини бачив себе у променях ратної слави і не бажав ні з ким ділитися оплесками і фанфарами. Заради почестей і нагород ясновельможний був готовий жертвувати цілими арміями, хоча час від часу турбувався про те, щоб солдатів годували «трав’яними штями» і поїли не водою, а квасом.

Полоненого під очаківськими стінами начальника гарнізону Ачі-Калє-Очакова двохбунчужного Гасан-пашу, який раніше командував усіма яничарськими військами Туреччини, тобто був яничар-агою, Потьомкін прийняв з почестями. Високопоставлений бранець повідомив, що втрати турків жахливі. Більше ніж тридцять кораблів було виведено з ладу, в тому числі кілька лінійних, загиблі обчислюються тисячами.

З полоненими османами Потьомкін поводився з царською щедрістю. Для них було накрито багатий стіл. Князь, вклонившись османам, подарував высокопоставленому бранцеві діамантовий перстень. А рівно через три тижні, розсудивши, що отриманих від турків відомостей достатньо для ґрунтовного повідомлення імператриці, відпустив усіх полонених додому. Ще б не вистачало зазнати клопоту через полонених!

Туркам на дорогу навіть сплатили компенсацію за «втрачені речі». У день виплат з’ясувалося, що багато з них в походах тягали за собою цілі гардероби різноманітного одягу, комплекти посуду та набори коштовностей.

З російсько-українського боку при штурмі Очакова жертв з усіма втратами було близько п’яти тисяч. Ніхто, звичайно, не рахував скільки з них козаків та українців. А їх було немало, адже армія Потьомкіна спочатку так і називалася — Українська. Проте князь отримав ціле сонмище нагород, починаючи з жезла генерал-фельдмаршала і закінчуючи ста тисячами «кишенькових». А перед тим добряче вилаяв Суворова, наче це не він командував військом.

Суворов, який під Очаковом входив у трійку воєначальників, мав незрозумілий, не визначений до кінця статус, був, що називається, «напохваті» і тільки в разі необхідності виходив на перші ролі, часто не з власної ініціативи, строго виконуючи наказ матінки-імператриці наглядати за її «пустуном», світлішим князем Потьомкіним.

Імпульсивний Суворов, тим не менше, без наради з підлеглими не починав жодного наступу, вимагаючи підписів підлеглих під кожним рішенням про атаку ворожих позицій.

Граф Рум’янцев тримався «над сутичкою», всіляко підкреслюючи своєю поведінкою власну значущість.

Лідером у цьому тріумвіраті був той, хто володів серцем Катерини Великої і за її наказом став Головнокомандувачем. Цариця оточила свого коханця військовими авторитетами. За її розрахунком успіх Потьомкіна був неминучим.

Накази нерідко суперечили один одному. Рум’янцев, розуміючи значущість своєї персони, діяв жорстко, одноосібно, з натиском. Той самий Рум’янцев-Задунайський, який керував військом у двох важких щодо наслідків війнах з Оттоманською Портою та законно відносився до когорти наставників всіх російських полководців того часу, не вважав Таврійського професійним військовим.

За це князь у відповідь зробив все, щоб підлеглий йому фельдмаршал не мав можливості діяти самостійно. Йому не давали ані живої сили, ані провіанту, ані бойових припасів і навіть самої можливості воювати. Зрештою Рум’янцеву набридло таке умовне командування, і він став просити відставки. Прохання поспіхом виконали на догоду Потьомкіну.

Плутанина у верховному командуванні призвела до того, що за оцінками іноземних спостерігачів, очаківська кампанія з кожним днем все більше нагадувала битву «кривих зі сліпими». Великодержавні командири, розуміючи, що прорахунки, навіть грубі, до покарань не ведуть, почали змагання за лаври переможців, не гребуючи інтригами і навіть плітками, не рахуючись із втратами.

Під Очаковом, а його взяття відкривало шлях до Хаджибею, ясновельможному князю Потьомкіну недоречно закортіло повправлятися у мистецтві ведення війни. План головнокомандувача передбачав, що для наступу необхідно провести ретельну підготовку за всіма правилами військової науки. Князь міркував так: спочатку облога, гарматні обстріли, потім артбатареї повільно пересуваються на нові підготовлені позиції, гренадери поступово з’єднують їх траншеями. Довгої облоги та постійного бомбардування ворог не витримає і викине білий прапор.

В житті все виглядало зовсім інакше. Кавалерійські наскоки османів заважали полковій артилерії послідовно просуватися під очаківські стіни на пряме наводження. Військо тупцювало під Ачі-Кале — Очаковом майже цілий рік, проводячи маневри і нескінченні рекогносцировки під палаючим сонцем. Від хвороб в результаті померло більше вояків, ніж потім при взятті фортеці. Проблем з латанням дірок в лавах війська не виникало — селян з українських сіл в необмеженій кількості навертали до рекрутчини. Ненавчених і погано озброєних новобранців направляли до іррегулярного війська, яке слугувало «гарматним м’ясом».

Тим часом ворог не дрімав, зміцнюючи очаківські бастіони. Місцевий гарнізон постійно поповнювався живою силою. Очаківська фортеця день у день ставала все більш міцним «горішком».

План Потьомкіна поступово і невідворотно зазнавав краху. Зрештою, задиристого Суворова таки прорвало настільки, що він не побоявся ані гніву матінки-імператриці, ані доган князя. З двома батальйонами сміливців похапцем, відчуваючи близькість перемоги, полководець кинувся на очаківську твердиню і дійшов до її центральних казематів, як би доводячи ясновельможному увесь маразм його дій і всю нікчемність його тактичних потуг.

Потьомкін, блідий від заздрощів, тричі закликав майбутнього генералісимуса припинити наступ. Втративши півтора десятки гренадерів і два десятки пораненими, Суворов, стікаючи кров’ю, відступив, підкорившись недолугій команді. Османський бастіон штурмувати довелося вже у двадцятиградусний мороз, під щільним снігом. Залишаючи позаду себе сотні замерзлих.

Очаків глибоко засів у князя Таврійського в печінках. Вибору просто не існувало: або заморозити військо під пронизливими морськими вітрами, або лягти під очаківськими стінами. З важкими боями російсько-українське військо у кількох місцях зуміло подолати широкий рів, штурмом захопити міський вал і увірватися на вулички Ачі-Кале.

За всі чвари у командній верхівці, а особливо за тактичні промахи князя Потьомкіна, козаки і солдати заплатили власними життями.

Юлій ШАРАБАРОВ



Комментарии
Добавить

Добавить комментарий к статье

Ваше имя: * Электронный адрес: *
Сообщение: *

Нет комментариев
Поиск:
Новости
08/11/2023
Запрошуємо всіх передплатити наші видання на наступний рік, щоб отримувати цікаву та корисну інформацію...
19/06/2024
На 21 июня, согласно распоряжению председателя областного совета, назначена очередная сессия...
19/06/2024
Тривають ремонтні роботи в корпусі, де буде відкрито нове кардіологічне відділення, інформує прес-служба міськради...
19/06/2024
Европейский суд по правам человека 25 июня объявит вердикт Большой палаты суда по делу «Украина против России (по Крыму)»
19/06/2024
Ситуація в енергетиці примушує шукати всілякі шляхи вирішення проблеми постачання світла в домівки мешканців Одеської області. Так, в Ізмаїльскому районі замислилися про будівництво вітрових електростанцій...
Все новости



Архив номеров
июнь 2024:
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30


© 2004—2024 «Вечерняя Одесса»   |   Письмо в редакцию
Общественно-политическая региональная газета
Создана Борисом Федоровичем Деревянко 1 июля 1973 года
Использование материалов «Вечерней Одессы» разрешается при условии ссылки на «Вечернюю Одессу». Для Интернет-изданий обязательной является прямая, открытая для поисковых систем, гиперссылка на цитируемую статью. | 0.038