За гуманизм, за демократию, за гражданское и национальное согласие!
Общественно-политическая газета
Газета «Вечерняя Одесса»
RSS

Далекое-близкое

Сьома Пересипська, 9-А

№13—14 (11357—11358) // 15 февраля 2024 г.

Мій двір

Кожна людина будує своє життя особисто. У спокійних, добрих людей справи виходять краще. Вони перемагають скрути. І живуть щасливіше.

Коротка, випадкова розмова із незнайомою жінкою за двір її дитинства і за минуле, розгорнулася в яскраву картину її життя.

Жінка розповідає.

— Моє ім’я Надія. Я народилася в лютому 1951 року у невеличкому білоруському селі. Мати мала двох старших дітей — сина та доньку. Їхній батько повернувся з Другої світової війни без половини черепа. Життя було важким. Але сім’я тримала маленьке господарство — свиню, яка привела десяток поросят. У повоєнні часи потрібно було сплачувати податок за кожне новонароджене порося. Батько сховав одного у лісі, сподіваючись виростити і тим самим допомогти вижити своїй родині. Але про «злочин» дізналися. Інваліда війни судили і відправили на розробку торфу. Там на болотах він захворів на туберкульоз і в листопаді 1947 року помер.

У 1957 році мій старший брат після закінчення школи на відмінно їде на навчання до Одеси. Він вступає до фельдшерсько-медичного училища, яке незабаром розформували. Братові запропонували продовжити навчання в артилерійському училищі. Він погодився. Я на той час вже ходила до першого класу. Школа була розташована в сусідньому селі за п’ять кілометрів від рідного дому. Брат, розуміючи, що для мене на селі перспектив не буде, викликає до себе в Одесу. Без супроводження дорослих мене посадили на потяг, і я приїхала до великого приморського міста.

Так сталося, що за сімейними обставинами (брата відправляють служити до Німеччини) мені довелося їхати до села Тузли, до школи-інтернату під керівництвом чудової людини, неймовірного педагога Андрія Дмитровича Сминтини. Неможливо забути та описати високий рівень його директорства. Він викладав історію, вів хор, організовував освіту і відпочинок. Такого педагога я не зустрічала у своєму житті. А яким чудовим був колектив чуйних вихователів! Вони повністю віддавали себе нам. На все життя запам’ятались імена: Валентина Казимирівна Мікуліна, Гіта Матвіївна Чарніс. Незабутні люди. І хоча кожен із нас рахував дні та години, коли закінчимо навчання в інтернаті, на випуску ми не змогли втриматись і по наших щоках потекли сльози. Плакали всі — і ми випускники, і всі наші вчителі-вихователі. То був перший випуск школи-інтернату в Тузлах. Тоді ж разом із нами навчався Валентин Сминтина, майбутній ректор ОНУ ім. Мечникова.

Далі була Одеса. З хорошистів та відмінників сформували 9—10-й клас інтернату №1 (площа Молоді, 17). І знову пощастило — ми потрапили під опіку талановитого директора, викладача хімії Віктора Марковича Понятовського.

На той час до Одеси вже переїхала моя сестра. Вона працювала на кабельному заводі. Трудівниця. Стала відомим бригадиром, депутатом.

У 1969 році я теж прийшла на цей завод. У 18 років прийшла, а в 62 пішла з нього. Спочатку взяли на посаду електрофотографа. На підприємстві познайомилась з майбутнім чоловіком. Вийшла заміж. Отримали сімейний гуртожиток. Дуже хотіла вчитися. Вступила до Одеського інституту народного господарства. Хоча мріяла про медін. Народила двох дітей. 30 років пропрацювала начальником нормативного бюро. Відповідальна робота. Багато відряджень. Займалася технічним переобладнанням заводу. Завжди в добрих, людських стосунках з колективом і адміністрацією підприємства — з директорами Корнесюком В.С., Іоргачовим Д.В., з головними інженерами Луценком Г.І., Малихіним А.М.

До речі, з останнім (сам він був приїжджий) одного разу на території заводу стався курйоз. Він попросив робочого щось зробити.

— Добре, зроблю, — пообіцяв той.

— Що я тобі винен? — запитав Малихін.

— Через зерновий, — відповів роботяга. Він не знав, що перед ним головний інженер, а інженер не знав, що таке «через зерновий». (Це означало магарич з магазину, що й досі знаходиться на зупинці з назвою «Зерновий»).

Щодо нашого будинку й двору. Типовий гуртожиток сімейного типу збудували наприкінці 50-х — напочатку 60-х років. Наша родина з чотирьох осіб прожила в кімнаті вісім на десять метрів 17 років. У кімнаті з маленькою коміркою стояли: шафа, диван, дитяче ліжко, шафа для посуду та стіл біля вікна. Чистенько. Кухня була на шість квартир. Гарячої води не було. Ходили в лазню на Пересип чи завод. У дворі був дитячий майданчик, котельня, майданчик для сушіння білизни та стіл, за яким чоловіки-заводчани грали в доміно. Сусіди були старші за нас — по 30—40 років. З усіма ближніми були дружні стосунки. Усі разом відзначали свята та дні народження. На роботу люди йшли — двері не зачиняли. А для сусідських дітей я завжди була молодою вчителькою.

Надія Яківна Лейфура давно на пенсії, але не сидить без діла. Працює. Радіє дітям, онукам, життю. Не розуміє тих, хто вічно скаржиться на своє існування в такій чудовій, вільній, багатій країні. З теплотою відгукується про людей, які зустрічалися на її життєвому шляху — від педагогів навчальних закладів до простих робітників, з якими жили, як одна родина у гуртожитку на вулиці 7-а Пересипська, 9А.

— Кожен має свою долю, свої спогади, свій пам’ятний двір. — Не знаю, хотіла б я щось пережити знову. Важке питання, — каже Надія Яківна. — Але попри все можу сказати точно — я прожила добре життя. Ніколи ні в кого нічого не просила. Досягала всього сама. І була щаслива. Працьовитість — ключ до успіху. Щоб не робив. Де б ти не був, — і посміхнувшись, додала: — Одеса — найкраще місце на землі.

Ігор ПАНОЧИШЕН



Комментарии
Добавить

Добавить комментарий к статье

Ваше имя: * Электронный адрес: *
Сообщение: *

Нет комментариев
2 Источник https://redir.wwqq.ru на сайте m-od.ru 2e2r.
Поиск:
Новости
08/11/2023
Запрошуємо всіх передплатити наші видання на наступний рік, щоб отримувати цікаву та корисну інформацію...
17/07/2024
В Одеській області посівні площі кавунів збільшилися на 108,7%, а посівні площі динь — на 111,1% порівняно з минулим роком, повідомив департамент аграрної політики та продовольства Одеської ОВА...
17/07/2024
На одному з найзавантаженіших КПП Одеської області «Рені — Джурджулешт» завершено роботи з благоустрою території...
17/07/2024
Департамент екології та розвитку рекреаційних зон міста Одеса оголосив про плани будівництва ще одного бюветного комплексу. Його зведуть у Пересипському районі. Вартість робіт оцінили у понад 14 мільйонів гривень...
17/07/2024
До Києва прибули представники Міжнародного валютного фонду. Обговорюватимуть бюджет та податки...
Все новости



Архив номеров
июль 2024:
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31


© 2004—2024 «Вечерняя Одесса»   |   Письмо в редакцию
Общественно-политическая региональная газета
Создана Борисом Федоровичем Деревянко 1 июля 1973 года
Использование материалов «Вечерней Одессы» разрешается при условии ссылки на «Вечернюю Одессу». Для Интернет-изданий обязательной является прямая, открытая для поисковых систем, гиперссылка на цитируемую статью. | 0.027