|
|
   |
У цi днi фiлологiчнолiтературна спiльнота Пiвдня України вiдзначає сторiччя вiд народження Григорiя Андрiйовича В’язовського (02.02.1919 — 26.02.1996). Кiлька поколiнь вчителiв, вузiвських викладачiв, українськiх письменникiв вчилися у нього служiнню Слову, збереженню i збагаченню нацiонального духовного багатства.
Свiй педагогiчний хист, багатогранний дослiдницький талант Григорiй Андрiйович розвинув у стiнах Одеського унiверситету iменi Мечникова. На студентську лаву син заможного селянина (батька бiльшовицька влада цькувала як «куркуля»), сiв у 1938 роцi. Вiйна з фашистами перервала навчання, вiдiрвала вiд одеських театрiв i писань вiршiв, якi друкували мiсцевi газети.
Вiйну Григорiй В’язовський закiнчив старшим лейтенантом, пiсля закiнчення спецiалiзованого вiйськового училища служив у частинах хiмiчної оборони. Але не зрадив покликанню — поновився на фiлфацi альма-матер. Закiнчив унiверситет у 1947 роцi. Одразу поступив до аспiрантури по кафедрi української лiтератури. 1954 року захистив кандидатську дисертацiю, а 1967-го — докторську. З 1957-го по 1966 рiк очолював кафедру, на якiй навчався аспiрантом. Далi органiзує i очолює кафедру теорiї лiтератури, на якiй трудився майже 20 рокiв.
Григорiй Андрiйович вже з початку 1950 року минулого столiття систематично виступав з рецензiями на вистави одеських i гастролюючих театрiв. Газети замовляють йому статтi до ювiлеїв класикiв нацiональної лiтератури, рецензiї на книжковi новинки. Зокрема, уважливий i доброзичливий аналiз творчих набуткiв Є. Бандуренка,
I. Гайдаєнка, В. Гетьмана, В. Iвановича, О. Уварова сприяв професiйному зростанню цих авторiв.
Саме Григорiй Андрiйович вiтав появу книг поетiв українського шiстдесятництва. Це вiн схвально пiдтримав прихiд в лiтературу I. Драча, В. Коротича, одеситiв Б. Нечерду, С. Стриженюка, Б. Сушинського. Ще нiколи, як у ту пору, не вливалася в лiтературу така яскрава i потужна когорта прозаїкiв, поетiв, лiтературознавцiв — випускникiв Одеського (нинi вже Нацiонального) унiверситету iменi Мечникова. Це вони творили нову нацiональну хрестоматiю, лiтературу рiдного краю, пiднiмали на вищий рiвень журналiстику, видавничу справу, наближаючи незалежнiсть — полiтичну i духовну — рiдної України.
Випускник 1962 року, прозаїк i публiцист Борис Дерев’янко (мiй однокурсник — А. Г.) у 1973 роцi очолив нову мiську газету «Вечерняя Одесса». На її шпальтах широко публiкувалися (при шестиразовому випуску на тиждень!) лiтературнi твори, рецензiї. Редактор залучив до спiвпрацi багатьох авторiв, зокрема i з-за меж України. Але особливо високо цiнував огляди i вiдгуки наших наставникнв у вузi — В. Фащенка, I. Дузя. Наприклад, широкий резонанс викликали чотири переконливо аргументованi статтi
Г. В’язовського про творчiсть одеських поетiв (лютий 1975 р.).
Григорiй Андрiйович був одним з пiонерiв вивчення психологiї художньої творчостi саме в ареалi української лiтератури. Критика, як рухома естетика (за тогочасним визначенням), не мала орiєнтувати митцiв на соцiалiстичний реалiзм — схематичну, ялову, iдеологiзовану теорiю. Лiтературознавство має орiєнтувати письменникiв на проникнення в глибини життя, народу i нацiонального духу. Розлогi новаторськi публiкацiї В’язовського про психологiю творчої працi, як пiдґрунтя якiсного лiтературного процесу, осяянь i знахiдок письменникiв, пiдхопили i розвинули на новому етапi його учнi.
Борис Дерев’янко запрошував мене на вiдвiдини наших наставникiв — Василя Фащенка, В’язовського. Добре пам’ятаю нашi поїздки до Григорiя Андрiйовича на Польський спуск, 6, пiсля ампутацiї ноги старшого колеги. Незабутнi розмови з мудрецем, по-батькiвськи доброзичливим, зразково мужнiм...
Анатолiй ГЛУЩАК