|
|
   |
Iнтерв’ю з директором Державного архiву Одеської областi Iваном Iвановичем Ніточко
— Iване Iвановичу, архiвна справа дотепер поєднує усталене поняття документу i його, так би мовити, паспортизацiю?
— Тяглiсть у часi засадничих понять i пiдходiв до збереження документiв, їх паспортизацiї виправдана i пiдтверджена iсторiєю. Дуже важлива цiлiснiсть документально-джерельного масиву. Нарештi, архiвiст вiддасть перевагу первинностi перед копiями, витягами. Це, так би мовити, здорова консервативна основа нашої роботи: визначити вартiсть документу, облiкувати i описати його, пiдготувати для збереження i надати можливiсть користування.
— А як глибоко занурений Одеський архiв у минуле?
— Ясна рiч, що основна точка вiдлiку пов’язана з документованими датами заснування нашого мiста. Хоча найдавнiше датування — польська грамота 1572 року. Загалом же первiсну базу складають документи перших адмiнiстрацiй Одеси i краю, Херсонської духовної консисторiї, мiсцевого равинату тощо.
— Чи складно зорiєнтуватися неспецiалiстовi в цьому лабiринтi документiв?
— По-перше, ми завершили каталогiзацiю фондiв. По-друге, щойно вийшов перший з п’яти Путiвникiв по фондах особового походження. На кiнець року запланували випуск Путiвника загальних фондiв архiву до 1917 року. Далi видамо довiдник ХХ столiття. Бо останнiй довiдник загального типу виходив пiвстолiття тому — у 1961 роцi. По-третє, працiвники оцифрували Описи i переважної частини Каталогу. Тепер зацiкавленi можуть в читальному залi (вiн комп’ютеризований) без контакту з документами визначати маршрути i об’єкти пошуку. Звичайно, надаємо консультативнi послуги i консультацiї штатних i позаштатних працiвникiв. В розпорядженнi вiдвiдувачiв та апарату архiву маємо бiльше 40 комп’ютерiв — створена локальна мережа.
— Але ж не завжди є змога навiдатися до архiву особисто, наприклад, вiн розташований поза мiсцем проживання.
— Минулого року було сiм тисяч звертань до обласного архiву, а всього 20 тисяч запитiв — до районних включно. I не було жодної скарги, всi одержали належнi довiдки, роз’яснення i вiдповiдi. Наш архiв — один з кращих в Українi за наповненiстю i вiдвiдуванiстю, це висновок iнституту, який монiторить архiви. Зокрема, у 2012 роцi у нас побували i працювали з документами 175 зарубiжних громадян з 17 країн свiту 5 континентiв. На сьогоднi — ми вiдкритий архiв, обмежений доступ до документiв складає менше процента. Отже, є робота для великого колективу — ми найбiльший пiдроздiл з правами управлiння в обласнiй державнiй адмiнiстрацiї. Середнiй вiк працiвникiв — 35 рокiв. Серед них два кандидати наук, четверо — аспiранти.
— Якi наслiдки для архiвної справи мав розпад СРСР?
— Пiсля проголошення i утвердження незалежностi України постала можливiсть створення нацiонального архiвного фонду, документальної бази нашої iсторiї, адже бiльшiсть фондiв вiднесенi до категорiї без обмеження строкiв зберiгання. Пiсля 1991 року до складу державних архiвiв увiйшли колишнi партiйнi та комсомольськi архiви. В одеському варiантi це означало приєднання спецiально збудованого примiщення на вулицi Пироговськiй, та ще й з резервом площ зберiгання фондiв.
Однак «дика» приватизацiя пiдприємств i виробництв, їх перепiдпорядкування, зумисне доведення до банкрутства, рейдерське захоплення майна супроводжувалися нищенням, розчленуванням, своєрiдною конфiскацiєю — на шкоду державним iнтересам, законностi та архiвнiй справi. Це ще не раз озветься негативом, больовим синдромом iсторiї, суспiльної свiдомостi.
Звичайно, працiвники архiву не були стороннiми спостерiгачами, можна сказати, воювали за поповнення фондiв. За законом про державний архiвний фонд нинi тiльки 250 пiдприємств i установ зобов’язанi спiвпрацювати з нами. Приватна сфера, висловлюючись мовою операторiв мобiльного зв’язку, «поза зоною досяжностi». Але й закон не для всiх писаний. Одеський припортовий завод чомусь значний масив документiв тримає у своєму музеї. А що буде з музеєм, та й документами, якщо пiдприємство, вiдоме на весь свiт, приватизують? Такi ризики згубнi, вони знецiнюють життя i працю тих, хто будував завод, вiдповiдально працював i забезпечував безпеку виробництва. Не знаємо розумних пояснень, чому дiючi полiтичнi партiї, навiть формуючi склад Верховної Ради, ухиляються вiд передачi документацiї в архiви...
Однак ми вiримо, що цивiлiзацiйнi стандарти усе ж утвердяться i в такiй важливiй справi державного значення, як документування пам’ятi та дiяльностi поколiнь в архiвах.
Підготував Анатолій Глущак