Мало хто сьогодні пам’ятає та й мало хто знає, що навесні 1944 року, після визволення Одеси від румунських та німецьких окупантів, місто продовжували бомбити. Німці були недалеко. Їхні літаки налітали на місто і скидали фугасні та запалювальні бомби. Пам’ятаю, як на Приморському бульварі у квітні 1944 року палав Палац моряків від влучання запалювальної бомби, а дві зенітні батареї, що стояли на схилі бульвару і які обслуговувалися призваними до армії дівчатами, були знищені фугасними бомбами. Тільки після того, як влітку радянські війська, перейшовши в черговий наступ, погнали німців від Одеси, дійшовши до кордону з Румунією, — нальоти ворожої авіації припинилися.

Влітку того ж року я вступив до морехідної школи. Вона знаходилася на Сабанеївому мосту навпроти школи Столярського. Школа була напівзруйнована бомбою. Але, як не дивно, звідти долинали звуки скрипок і роялів. Попри руйнування, у цій знаменитій школі після визволення міста вже тривали заняття. Коли в морехідній школі закінчувалися уроки, я виходив на Сабанеїв міст і дивився на море. Воно було близько. Здавалося, простягни руку — і торкнешся його випуклої синяви.

Сьогодні ми знову переживаємо страшну, безжальну, незрозумілу війну. Зиму пережили — прийшла весна. Весна в Одесі — це завжди бузок з його п’янким запахом, каштани, які тягнуть до неба свої білі свічки. І, як завжди навесні, очікування чогось нового і радісного. Переживши страшні роки фашистської окупації, знаю, що край і цій війні прийде так само, як навесні 1945 року прийшов переможний травень. Життя знову почне оновлюватися, і працьовитий наш народ залікує страшні рани, завдані війною.

Аркадій ХАСІН.