Горобинова алея

Горобинова рiдна алея…
Срiблить сонце ранкову росу.
Пишнi маки, тендiтнi лiлеї
Я тобi в подарунок несу.

Як духм’яно цвiтуть горобини!
Ми пiд ними сидiли, бува.
Я до вас на побачення лину
I несу найтеплiшi слова.

Горобини мої, горобини!
Не забуду, хай сто лiт мине!
Ваших кетяг червонi краплини
Проводжали й стрiчали мене.

Два слова — життєва основа

В цiм словi шумлять водограї
I рiки виспiвують дзвiнко,
У ньому дитинство лунає —
В короткому й нiжному — «жiнка».

У ньому засяяли зорi
I мальви квiтують крислатi,
Розквiтли мережки-узори
В короткому й нiжному — «мати».

Сплелись воєдино два слова,
Сплелися так — не роз’єднати.
Слова цi — життєва основа,
Як вiчнiсть — це «жiнка» i «мати».