Молилася мовчки, надламаним серцем,
Iз сутiнок тягнучись тiлом до свiтла.
У iнших слова жебонiли джерельцем,
А в нiй на устах захолола молитва.
I думка схолола, безсила, зiв’яла,
Не в змозi сягнути, злетiти над тiлом…
I тiльки душа золотим розквiтала,
Як праведний хрест над поганством вiджилим…
I вiрила щиро: Всесвiтнiй спитає,
Чого вона прагне, iснуючи гiрко…
А янголи тихо над нею лiтали,
I з неба дивилась, всмiхаючись, зiрка…