Летiла лелека, летiла здалека,
Летiла iз гаю до рiдного краю.
Вона мандрувала, летiла по свiтi,
Шукала мiстечко, гнiздечко щоб звити.
Вже серце болить,
вже не тримають крила,
Вона ж все летiла… летiла… летiла…
Шукала лелека подвiр’я i хату,
Щоб затишно було її пташенятам.
Аж ось Україна… Та де ж тiї села?
Де ж гомiн людський?
Де ж та пiсня весела?
Зустрiли лелеку розваленi хати,
А люди пiшли кращу долю шукати.
Заплакала гiрко нещасна лелека:
— Навiщо ж ви, люди, подались далеко?
Сумують за вами подвiр’я i хати…
Що ж змусило вас iншу долю шукати?