|
|
   |
Якщо користуватися термінологією воєнного стану, то можна безпомилково твердити, що культурний фронт Одещини найуспішніше захищає спільнота художників області. Не міняючи стилю висловлювання, підкреслимо, що ця штурмова налаштованість майстрів пензля і різця пов’язана з багатоплановою і результативною діяльністю головкома Анатолія Горбенка.
Одеську обласну організацію нинішній ювіляр очолив у 2007 році — вже в пенсійному віці, маючи за плечима 30-річний стаж членства у Спілці, досвід роботи у Художньому фонді і майже десятилітній період у статусі головного художника Чорноморська (натоді Іллічівська).
На командирський пост Горбенко заступав, маючи стратегічний план зміцнення згуртованості спільноти, створення атмосфери і умов для реалізації індивідуальних задумів, свободи пошуків, стильових, формальних пріорітетів.
В умовах економічного занепаду і зміни політичного устрою пріснопам’ятних 90-х років серед творчих організацій найбільших катаклізмів зазнала спілка художників, зокрема її чисельний різнопрофільний підрозділ. Занепад Художнього фонду, зорієнтованого на масове продукування соціально-ідеологічного «інвентаря» у вигляді розлогих картин, пам’ятників і бюстів, багатофігурних монументів, широкоформатних панно на фасадах новобудов, престижних закладах науки і культури, став причиною тривалої розгубленості, професійної дезорієнтації в середовищі митців. Відсутність халтури, добре оплачуваної і загалом вправно виконаної, породжувало конфлікти, протистояння.
Підозри і чвари породжувала невідворотність відмови від обтяжливих майнових ресурсів. Критично збитковим стало утримання скульптурного і керамічного цехів: борги за електроенергію, водопостачання, за землекористування стали непідйомними для організації.
Однак два житлові будинки з майстернями на першому і п’ятому поверхах, очолюване Горбенком правління будь-що-будь вирішило не віддавати в міську комунальну власність. Як і спеціально спроєктований корпус на вулиці Зоопарковій. Ці будівлі, зведені за кошти Худфонду ще за радянської влади, містять індивідуальні майстерні. Зміна форми власності була би стартом рейдерських оборудок і корупції, як це сталося з письменницьким офісом в Одесі.
Взагалі, «війна» за творчий виробничий простір митців не затихає вже кілька десятиліть. Майстерні традиційно розташовані у підвально-цокольних приміщеннях, рідше — на піддашшях. Будь-який ремонт у сусідніх приміщеннях, у під’їзді чи окремому стояку, а також перепрофілізація площ дотичних поверхів може завершитися відключенням електропостачання, «відрізуванням» води, газу (на невизначений строк ремонту чи пак перепланування), позбавляє можливостей користуватися майстернею.
Вельми корисним для загальної справи виявився десятирічний досвід Анатолія Олександровича, набутий на посаді головного художника в молодому місті-порту на Сухому лимані. Мер Валерій Хмельнюк традиційний підрозділ головного архітектора підсилив службою головного художника. Невзабарі голе пустирище над обривистим берегом перетворилося на чарівний Приморський парк-бульвар. Його вдало розпланований і обсаджений простір прикрасили скульптури, виконані майстрами різця, запрошеними на спеціальні пленери Горбенком.
Потім в цій парковій зоні облаштували Алею Слави, закомпонували музичний фонтан-мушлю. Цей розкішний морський фасад теперішнього Чорноморська завершили монументальні сходи — на манір знаменитих одеських. Складна агломерація в гирлі лиману — найбільший морський порт України з паромною переправою, сучасними спеціалізованими причалами, складною логістикою — поєднувалася, нарощувалася і впорядковувалася життєвим простором.
Можна припустити, що презентабельні сходи до пляжів і моря, три паркові зони і аж півтора десятка фонтанів були передбачені генеральним планом міста. Якби! Такі надмірності не передбачували ані проєктувальники, ані затверджуючі інстанції на обласному і столичному рівні. Бо що більше знеособлювало молоді міста, а в Одесі — нові житлові масиви, як не одноманітність хрущовок, гнітючість типових дев’ятиповерхівок з сяк-так «обшитими» лоджіями і балконами, фасадами, хаотично обвішаними кондиціонерами.
Кожен такий точковий об’єкт, інноваційно випереджаючий плани і бюджетні можливості задум, підлягали фаховим експертизам їх проєктів, оцінювалися громадськістю. Це в Одесі мери на свій розсуд вирішували, які і кому пам’ятники встановлювати, а які перевстановлювати. Монументальні сходи, які б з’єднували надморське плато з широким пляжним масивом, могли б обернутися ризикованою «хотілкою», якби задум доручили здійснити першому-ліпшому підряднику.
Анатолій Горбенко згадує, як містобудівна рада (а він був в її складі за посадовим регламентом) доскіпливо проводила цільові рекогностування — з верхнього зрізу плато, з моря і навіть з вертольота. Архітектори накладали на панорамні знімки конфігуративні ескізи сходів. Далі вже належало одержати пропозиції та оцінки гідробудівельників. Це ж вони розбудували, власне, морський торговельний порт, потім — стратегічну паромну переправу, рибпорт, до того ж досконало вивчили геодезичні особливості прибережжя, лиманного і морського дна. Не зайвими були консультації з одеськими краєзнавцями В.Чарнецьким і О.Губарем, які ретельно вивчали матеріали будівельного комітету при забудові Одеси наприкінці ХVIII і аж до середини XIX століття. Виявляється, дозвіл на спорудження 200-сходинкового еспланадного спуску до порту одержав інженер, який зобов’язався за неповний рік і відносно привабливу для комітету ціну реалізувати проєкт. Ця емблематична конструкція (в результаті!) виявилася першим скандальним довгобудом з багатократним перевищенням первісного кошторису.
Синергія спільних зусиль спеціалістів, управлінців, представників творчих професій за півстоліття з моменту початку будівництва порту на Сухому лимані вражає масштабами, людиноцентричним характером різнобічного діяння. Бо майже одночасно на узбережжі постали яхт-клуб і стадіон пляжних видів спорту. Красиво, корисно, мариністично за духом і змістом! Тут, в нібито заштатному містечку, не вивітрювався дух самоствердних новацій. Ще один приклад далекоглядності з проєкцією на майбутнє. Одеський колекціонер О. Білий в рідному місті не знайшов прихильності до вартісного зібрання порцеляни — сервізи, тарілки, чайники, мініатюрні скульптури з фарфору. Перестрахувальникам це відгонило чимось панським і міщанським. А в тодішньому Іллічівську подарунок прийняли зі вдячністю і заснували музей порцеляни, а самого Білого зробили директором — хранителем закладу.
Через 15 років Міністерство культури зареєструвало заклад як повноцінний музей образотворчих мистецтв. Нині музейна експозиція займає три зали, де представлені твори живопису і графіки широко відомих живописців Т. Дворникова, Д. Бурлюка, сучасних митців Одещини. Анатолій Олександрович подарував рідному місту 100 своїх полотен.
Відомо, організація художників або ж спільнота індивідуальностей — це оксюморон, поєднання протилежних понять, які дають нове прочитання (за словником — стилістична фігура на зразок: гарячий сніг, праведність гріха). Останнім часом кажуть про хімію, що зближує людей, викликає взаємодію і порозуміння. Горбенко — з породи алхіміків, який уміє працювати в команді і з командою, налагоджує надійний комунікативний зв’язок творчого колективу з соціумом.
Восени, у листопаді, обласна організація гідно відзначила 85-річчя свого заснування. За підтримки обласної військової адміністрації Горбенко добився дозволу провести звітну виставку у столиці. Незважаючи на всі обмеження і навіть ризики воєнного стану, одесити відібрали і благополучно перевезли до Києва майже 400 творів мистецтва 175 авторів. Керівництво Національної спілки художників спочатку зреагувало на кількість експонатів несхвально. Але вимогливий огляд творів мистецтвознавцями і музейниками подвигнув НСХУ і мінкультури виділити представникам чорноморської твердині п’ять експозиційних залів. Не минуло й двох місяців після екстраординарного звіту, і досвідчена творча група завершила роботу над упорядкуванням ілюстративних матеріалів, розробкою макету альбомного видання, присвяченого рубіжній даті.
За роки головування Анатолія Олександровича відбулося перезавантаження в усіх секційних підрозділах художників, організація оновилася кількісно. 135 обдарованих особистостей після закінчення спеціалізованих учбових закладів, пройшовши атестацію на обласних, всеукраїнських і міжнародних виставках, стали членами НСХУ. Цілком сподівана актуалізація живописної і графічної мариністики, батальної тематики з чорноморсько-азовською, навколокримською локалізацією.
Знакову пору відродження переживає акварельне мистецтво, якому ринкова стихія відвела роль учбової дисципліни. Подружжя народних художників Галини і Анатолія Кравченків, згодом — київських, львівських, харківських, дніпровських спеціалістів започаткували бієнале «Світ акварелі». Відомо, що Тарас Шевченко підніс український акварельний живопис до рівня світових здобутків. В нинішньому році стартувала п’ята пересувна експозиція, до участі в якій долучилися більше півтисячі експонентів — з усієї України та тридцяти зарубіжних країн. Як і після попередніх бієнале в Одесі вийде каталог.
Спільними зусиллями мистецтвознавців, працівників музеїв, Одеської національної наукової бібліотеки, пошуковців-ентузіастів (осібно назвемо Олександра Дмитренка) вивчена, проаналізована і видана у формі багатогранна діяльність митців Причорномор’я в різні часові періоди.
Більше семисот днів російсько-української війни, понад сотню випробувально-драматичних тижнів з тисячами сигналів тривог різної тривалості відмобілізований і згуртований колектив одеських художників несе вахту захисту духовно-матеріальних цінностей нашої вільнолюбивої держави, історичної пам’яті, регіональної самобутності. Виставки в музейних, бібліотечних, навчальних локаціях відбуваються в режимі нон-стоп, не рідкість — одноденні, вуличні експозиції та перформанси, волонтерська толока для допомоги армії, спрямовані на моральну підтримку земляків, гостей, посилення їх ментального здоров’я.
А кожної робочої днини Анатолій Олександрович Горбенко сідає за кермо і рушає до Одеси. По дорозі розплановує «вікна» для ділових і товариських зустрічей з колегами, з пріоритетним дотриманням розкладу занять зі студентами — як професор архітектурно-художнього інституту ОДАБА.
Це великий секрет і феномен самоорганізації: як громадський діяч, командир на творчому фронті, педагог, учасник ветеранського спорту знаходить час і натхнення для наснаженої творчості.
Ґрунтовну творчу біографію, перелік його відзнак, почесних регалій можна знайти в інтернеті, в спеціалізованих довідниках, енциклопедіях. А познайомитися з магічною творчістю ювіляра можна з 8 лютого на виставці у Музеї західного і східного мистецтв.
Анатолій ГЛУЩАК. Почесний член Одеської обласної організації НСХУ