Лео та Леонора

Артур Міллер на одеській сцені

Нова вистава «Театру К» на камерній сцені Всесвітнього клубу одеситів стала неабиякою подією.

Твори Артура Міллера взагалі рідкісні гості на одеській сцені, а дарма. Вистава «Я нічого не пам’ятаю» — про спогади, про кохання, про втрату шлюбного партнера та сумніви в доцільності подальшого, позбавленого гармонії життя. Американський драматург робить своїх героїв літніми людьми, автори вистави омолоджують їх, це робить душевний біль ще гострішим. Адже коли ти ще не позбавлений життєвих сил, будь-які негаразди видаються жахливою несправедливістю.

…Леонора ще прагне жіночого щастя, а чоловік вже у могилі. Поговорити про Фредеріка можна з другом родини Лео, який прихворів аж так, що вже сам замислюється про заповіт. Режисер-постановник та виконавець ролі Лео Олексій Агопьян, зірка шоу «Каламбур», тут нітрохи не намагається розсмішити, його гра прониклива й акварельна. А за спалах почуттів та мінливі настрої відповідає Леонора, яку грає актриса Театру ляльок Карина Шрагіна-Кац. Для неї тема драми дуже особиста й болюча.

Проєкт «Театр К» утворився близько десяти років тому, коли актриса почала грати вистави, що не належали жодному театру. Карина сама обирала п’єси, тяжіючи до екзистенційного театру («Поїзд для Аглаї»), театру абсурду («Монолог для тихого голосу»), театру камерної психологічної драми («Мімс», «Маленькі трагедії у часи Великої»).

— Вистави гралися на різних камерних майданчиках міста, — резюмує Карина. — А коли почалася війна, Всесвітній клуб одеситів став нашим домом: кожний рік – нова постановка. «Я нічого не пам’ятаю» — чому ця п’єса? По-перше, там головна жіноча роль. По-друге, проблема цієї жінки мені цікава, як нерідкісний феномен в житті — смерть чоловіка притягла за собою втрату сенсу життя. Адже будь-яка залежність ускладнює та збіднює наше життя, навіть залежність від коханого… Ігорю Тільтікову, першому виконавцю ролі Лео, п’єса також сподобалась. Олексій Агопьян хотів розглядати два різних погляди на життя — матеріальний (Лео: «Ми всього лише хімічні поєднання, живемо, тому що живемо») і романтичний (Леонора — милування природою, тваринами, пошук сенсу, хай і марно). Ця суперечка вічна. Коли він грав (до того було зіграно з Ігорем Тільтіковим два рази) — для мене раптом зазвучали нові мотиви поведінки його персонажу.

Марія ГУДИМА. Фото Сніжани ПАВЛОВОЇ